- 6 -

Вогонь в каміні танцював під відому лише йому, забуту сучасниками стародавню мелодію, що розповідала історію, яка оспівувала його початок з формування неймовірної потужності та свободи на цій планеті до підкорення та взаємодії між силою природи та людиною, що наразі сприймається як щось належне, але починає лякати в моменти, коли дика сутність першостихії виходить з-під контролю смертних.

Полум'яні язики звивались зміями, відкидаючи на усі досяжні поверхні  чудернацькі тіні, в яких можна було розпізнати образи героїв та монстрів з старовинних легенд.

Аромат свіжозвареного чаю з трав та лісових ягід лоскотав ніздрі, огортав свідомість затишком та теплом, обіцяючи рецепторам ще більшу насолоду.

- От ти мені поясни, як так можна їхати на природу і не взяти з собою палатку чи хоча б нещасний спальний мішок?, - лісничий поставив горнятко з чаєм перед молодиком і сів поруч з ним за стіл, обережно смакуючи ароматним напоєм.

- Та я планував в селі заночувати, - Максим зніяковіло знизив плечима і поглянув на свій рюкзак, в якому дійсно не було нічого з переліченого дідом. - Мені здавалося, що в наш час знайти кімнатку на декілька днів - це взагалі не проблема.

- Такі речі в інтернетах своїх шукати треба або хоча б старости телефон знайти і проконсультуватись щодо можливості такого відпочинку. В сільраді завжди знають до кого можна підійти і як домовитися, - відповів старий, незадоволено прицмокнувши губами. - Тобі пощастило, що я за продуктами в село ходив і вирішив поговорити з розгубленим хлопчаком, який сидів на окраїні.

Брюнет ще більше знітився, швидко припадаючи до кухля, щоб заховати за ним обличчя.

Він і сам не знав як так готувався в цю подорож. Взяв свої нотатки, змінний одяг та деяку їжу, ліхтарик, ніж та ще жменю різноманітних дрібниць, які вважав необхідними, але, як виявилося, реальність та його думки щодо відпочинку на природі дуже відрізнялися один від одного.

Хоча, на що ще потрібно було сподіватися, якщо підготовкою до поїздок раніше завжди займалися батьки або Влад... Влад, якого Макс не покликав з собою цього разу, розуміючи, що історія з нечистю не така вже й проста і явно не вирішиться за день-два, а в друга ж робота і купа своїх справ.

- Але нічого, так мало статися. Мені - несподівана компанія, тобі - відпочинок практично в самому серці лісу, - лісничий заусміхався, спостерігаючи за юнаком. - Та не поспішай так, а то ще язика обпечеш. Хто тоді мені новини з міста розповідати буде?

- Емм... а про що Вам хочеться послухати?, - вигнув брову молодик, хапаючись за можливість змінити тему.

- Ну, почни з інформації про себе та причини відвідування нашого лісу, - дід примружив одне око, уважно розглядаючи свого співрозмовника. - А там вже розберемося, що ще ти мені зможеш розповісти, а що я тобі скажу.

- Про себе... кхм, - брюнет почав швидко збирати думки до купи, відбираючи інформацію, яку варто переповідати, а яку - ні. - Ну, я закінчив університет, але ніяк не можу визначитися зі своїм місцем під сонцем. Все ще живу з батьками та сестричкою. Вчора звільнився з роботи, яка мені не подобалася, і приїхав сюди, щоб хоча б якийсь час побути подалі від метушні і галасу та обміркувати плани на майбутнє...

Плинна розмова на самі різноманітні теми заколихала пильність, розслабила свідомість, а усміхнений дідусь, який підкладав дрова до вогнища, здавався найуважнішим та найдоброзичливішим співрозмовником на планеті.

І, чомусь, зовсім не дивувало те, що в будиночку не жарко від вогню, хоча надворі літня спека почала спадати лише декілька годин тому і дерев'яна основа все ще намагалася втримати тепло, отримане від основної зорі нашої системи. Та й гарячий чай чомусь був наразі доречнішим за будь-який лимонад чи морс.

- ... а ще мені здається, що в цьому лісі є щось незвичайне, магічне... як би це пояснити, гм, - юнак підпер голову кулаком, спостерігаючи за тінями, які намагались атакувати стіл, але все одно постійно відступали через близькість джерела світла та тепла. - Ми на одній галявині, яка неподалік від села, святкували купальську ніч, і мені здалося, що я щось бачив.

- І що ж ти бачив?, - лісничий вигнув брову, очікуючи на пояснення.

- Ну, не знаю, можливо, то була просто гра моєї уяви, але, я майже впевнений, що бачив щось дуже схоже на лісову мавку, - відповів брюнет, подумки визначаючись з тим чи потрібно говорити новому знайомому про свої дослідження та інші зустрічі з надприродним.

- Гм, кажеш, що бачив щось на мавку схоже, - чоловік потер підборіддя, з якого сіро-білим водоспадом волосся збігала густа борода і, помовчавши трохи, несподівано продовжив. - А ти знаходив якусь цікаву інформацію про цю місцевість чи просто поїхав навмання шукати свою лісову красуню?

- Та я ж не її шукати приїхав... а, та що там вже, - махнув рукою Макс. - Інформацію про цю місцевість переглянув, але нічого аномального чи містичного тут не фіксували. Специфічних міфологічних чи фольклорних елементів теж не знайшов. Все стандартно для нашого регіону.

Старий відхилився на спинку стільця і, уважно спостерігаючи за своїм гостем, постукав пальцями по дерев'яній поверхні столу.

- Колись давно, в добре відомій західній країні, один герцог, який зібрав навколо себе вірних своїм ідеям лицарів, на честь перемоги над нечистими силами сходу, що вважають себе державою, хоча вийшли з болота кривавими дорогами і, починаючи з моменту появи і по цей день, не дають вільно дихати жодній країні світу, створив дуже особливий лицарський орден, - дід врешті-решти з чимось визначився, повільно кивнув своїм думкам і почав дивну розповідь, яка наче й не відповідала тематиці розмови… на перший погляд. - Через те, що становлення цього ордену відбувалось під час тривалого територіального спору і в ньому були задіяні дуже знатні пани, про його розвиток та подальшу активність знає багато людей навіть в наш час.

Ти й сам можеш в своїх інтернетах почитати про святого Губерта та лицарів правди та честі, які обрали його своїм покровителем.