Пролог

- Кохана, - він дивиться на мене з неймовірною ніжністю та витримує недовгу паузу. - Мішель, вчора я розмовляв з містером Мюрреєм і дізнався одну цікаву інформацію. Можливо, ти б хотіла мені щось розповісти? - він заправляє пасмо мого світлого, кольору білосніжної морської перлини, волосся, яке вибилось з ідеальної, як здавалось, зачіски за вухо.

І не тільки зачіска здавалась мені ідеальною, а й наше кохання, допоки, я не зрозуміла, що маю справу з справжнім монстром. Він здавався безмежно закоханим в мене, він був цілим моїм світом, я була Його перлиною, як часто він називав мене. Але це все виявилось лиш ілюзією.

Я повернулась спиною до нього, оповивши свої плечі руками. Вечір був прохолодним, море починало вже хвилюватись в передчутті шторму, як і Я.

- Я не маю що тобі сказати, Ное, - я голосно ковтнула, знаючи, що сьогоднішній вечір закінчиться ще однією моєю поразкою

- Ну що ж, тоді почну я, - він грубо притягнув мене до себе, утримуюючи за талію - Містер Мюррей розповів, що Моя люба дружина консультувалась з ним на рахунок розлучення, - довга пауза повисла між нами, було лиш чутно звук хвиль, які розсікала Його яхта.

Я змусила себе відповісти, знаючи, що кожна моя відповідь завідомо неправильна:

-Я..., - важко було це казати, серце почало швидше відбивати свій ритм. - Я більше тебе не кохаю, Ное, - ніяких думок не залишилось, тільки сильна біль

- Що ти сказала? - він одним різким рухом повернув мене до себе, аби я подивилась йому в очі, але я лиш опустила голову. - Подивись на мене, Мішель, - підняв моє підборіддя одним пальцем. - Що ти, чорт забирай, тільки що сказала?! -  болісно стиснувши моє обличчя, Ное змушуючи подивитись в його сині, немов морська безодня, очі, і відпустив мене. Я відійшла трішки від нього, в передчутті сильної бурі, що починала підійматись з глибин його душі, чи радше зі звіриного нутра.

- Ти обіцяв мені, що кохатимеш мене вічно. Ти обіцяв, що ніколи не зробиш боляче, - я оголила руку, показуючи йому свіжий синець, який залишили його пальці. - Хіба це Кохання? - тепер я з сльозами на очах дивилась на нього. Він підійшов, долаючи ту відстань, яку я створила, та тихо прошепотів на вухо:

- Ти ніколи не отримаєш розлучення, ми з тобою навіки разом. Ти тільки Моя, Мішель. І я уб'ю будь-кого, хто лиш торкнеться тебе, - він відсторонився. - На цьому розмова закінчена. Якщо я дізнаюсь, що ти дієш за моєю спиною, то знаєш чого очікувати, - Ноа збирався покинути палубу. - Довго не затримуйся, кохана. Нас очікують гості.

- Тоді я уб'ю себе, Ное, щоб не бути Твоєю. Я ненавиджу тебе, сучий ти син, ненавиджу кожною частиною свого тіла, душі та серця. Ти найгірше, що сталось у моєму житті, чорт тебе забирай!

Ноа швидко подолав дистанцію між нами. Наступне, що я відчула - сильний удар по щоці, від якого я не втримала рівноваги та впала на паркет палуби. У роті з'явився металевий присмак. Він потягнув мене за руку, змушуючи піднятись, і криво посміхався у відповідь на мої спроби вирватись з його хватки.

- Кохана, сьогодні на тебе чекає покарання за твої бездумні слова. Зараз тебе рятує лиш те, що тут є гості, - ми були на самому краю палуби, він безжалісно затиснув моє волосся у руці  та штовхнув. - Припини  влаштовувати сцену, Мішель.  Я вдарила його у груди, Ное сильніше притиснув мене до перекладини, і я відчувала, як баланс рівноваги змінювався на користь пустоти над водою.

- Ненавиджу тебе, сподіваюсь, що цього разу тобі вдасться убити мене!

Дотик сильних невблаганних рук. Поштовх, від якого піднялась хвиля нудоти. Втрата рівноваги, борт яхти, що промайнув перед очима, занурення мого тіла у воду і непроглядна темрява. Останнє, про що я змогла подумати у ту мить, було: "Свобода...".