Глава 36

АСЯ

Я прокинулась на світанку, відчуваючи суміш хвилювання та легкої печалі — сьогодні мені виповнюється вісімнадцять. На столі лежав святковий комплект від Сони: ніжна блуза кольору топленого молока з легкими мереживами на рукавах і темно-синя спідниця міді, що витончено підкреслювала фігуру. Соня завжди вміла підбирати образи, і цього разу вона знову вгадала з ідеєю для мого свята. Тато подарував мені невеличку коробочку, у якій я знайшла красивий браслет із гравіруванням — “Сонце, яке освітлює мій шлях”. Це було дуже зворушливо, і я не стрималася, щоб не обійняти його. Друзі прислали повідомлення з найкращими побажаннями, але єдиний, кого я насправді чекала, був він.

Я наділа срібний браслет із гравіюванням, який подарував мені тато, і золоті сережки, які мали для мене особливе значення — це була пам’ять від бабусі.

Коли я завершила готуватися, пролунав дзвінок на скайп. Я відразу впізнала його ім’я на екрані, і, ледь стримуючи себе, підняла трубку.

— Привіт, мишко, — тихо сказав він, і серце затріпотіло.

Даня виглядав втомленим, але його очі світилися теплом, яке завжди заспокоювало мене. Я не стрималася й посміхнулася, хоч і зі сльозами на очах.

— Привіт, — ледь вимовила я, спостерігаючи, як він дивиться на мене, не відриваючи погляду.

— Вітаю з твоїм днем, Асю. Шкодую, що не можу бути поруч, — сказав він, намагаючись сховати гіркоту в голосі.

Я посміхнулася, намагаючись бути сильною для нас обох.

— Знаєш, я рада, що хоча б можу тебе бачити. Це вже багато для мене означає.

Він глянув на мене, відчуваючи мою тугу.

— Ти сьогодні виглядаєш чарівно. Справжня принцеса, — промовив він, і його голос був теплим, як дотик.

Я засміялася, злегка зашарівшись.

— Це подарунок від Сони, вона спеціально вибрала все, щоб я виглядала на всі сто.

Ми ще трохи поговорили про дрібниці — про школу, про те, як мені не вистачає його поруч. Даня дивився на мене так, ніби намагався зберегти кожен мій вираз обличчя, кожен мій рух. І раптом, перед тим як попрощатися, він сказав:

— Я обіцяв, що буду з тобою. Пам'ятай це. Незабаром ми побачимось, обіцяю.

Його слова пролунали якось загадково, але я відкинула будь-які надії — знала, що повернення зараз для нього неможливе.

ПІЗНІШЕ ТОГО ДНЯ

Ранок швидко перетворився на обід, і до мене завітала Соня. Вона виглядала святково й була, як завжди, у піднесеному настрої.

— Ну що, готова? – спитала вона з грайливою усмішкою, коли я відчинила їй двері.

— А куди ти мене тягнеш? — перепитала я, але не змогла стримати усмішки.

— Усе побачиш, — відказала вона та підморгнула. — Тільки довірся мені.

Ми вийшли на вулицю, де нас чекав Назар із квітами та жартами.

— Ну, іменинниця! Ніколи не бачив тебе такою серйозною, — піддражнював він мене, але в очах було тепло й турбота.

Соня та Назар тримали все у таємниці, тому під час поїздки я з великим нетерпінням намагалася вгадати, куди вони мене ведуть. Вулиці були прикрашені святковими вогниками, і навіть повітря здавалося наповненим радістю й очікуванням дива. Нарешті ми зупинилися біля розкішного ресторану, де на терасі мерехтіли сотні маленьких ліхтариків.

Ми пройшли до столика, прикрашеного свічками та квітами. Усе виглядало так казково, що я застигла від захоплення.

— Ви обоє... це все для мене? — ледь вичавила я, оглядаючися.

— Звісно, для тебе, — відповіла Соня, підводячи мене до столика. — Сьогодні ти маєш почуватися особливою.

Я вже почала сідати, коли раптом почула знайомий голос:

— Привіт, мишко.

Я завмерла. Це був Даня. Я повільно обернулася, ледь вірячи в те, що бачу. Він стояв, у темному пальті, усміхаючись. Його очі світилися тією самою ніжністю, яку я так довго бачила тільки крізь екран.

— Ти… це правда ти? — запитала я, не вірячи своїм очам.

— Так, це я, — сказав він, підходячи ближче і простягаючи мені невеликий подарунок. — З днем народження, кохана.

Він ніжно обійняв мене, і я відчула, як серце почало битися ще сильніше. Я не могла стримати сліз радості, адже його обійми здавалися єдиною річчю, якої мені так бракувало всі ці місяці.

— Як ти тут опинився? Ти ж сказав, що не зможеш приїхати! — вигукнула я, обіймаючи його ще міцніше.

Він з усмішкою глянув на Соню та Назара, які вдоволено спостерігали за нами збоку.

— Це була їхня ідея, — пояснив він, киваючи на наших друзів. —Та й батько лишився у Америці і Ваня тепер, мабуть на волю не вийде, у нього там кримінальний букет. Ну не будемо про сумне! Ми все спланували, щоб зробити тобі сюрприз. Тобі ж сподобалось?

— Це більше, ніж я могла б мріяти, — прошепотіла я, відчуваючи, як сльози самі котяться по щоках.

Даня взяв мене за руку та подав невеличку коробочку.

— А це — подарунок, — сказав він, відкриваючи її. Усередині був витончений кулон у формі зірки з написом “Моя мрія поруч”.

— Я хочу, щоб ти знала: навіть коли я далеко, я завжди з тобою, — прошепотів він, застібаючи кулон на моїй шиї.

Я легенько торкнулася кулона, і серце переповнилося теплом. Це був символ, який став частиною нас.

АСЯ

Ми провели цей вечір разом, насолоджуючись кожним моментом. Ми танцювали під музику, що лунала на фоні, сміялися, ділилися історіями, а коли вже вечір добігав кінця, він узяв мене за руку і промовив:

— Я кохаю тебе, Асю. Дякую, що чекала.

Я підняла очі на нього, відчуваючи, як у душі розцвітає щось ніжне й світле.

— Я теж тебе кохаю, Даню. І завжди буду чекати, — відповіла я, притиснувшись до його грудей.

Цей вечір став для мене найщасливішим у житті. Даня був поруч, а разом із ним — спокій, радість, любов. І я знала: попереду ще багато моментів, які ми будемо ділити разом, незважаючи на відстані та труднощі.
 

Ось вже і кінець цієї історії. Для мене ця книга стала дуже важливою, бо це моя перша робота, тому прошу вибачення за помилки та невчасне викладання глав. Я дуже сподіваюся, що ця історія вам сподобалась. Чекаю на ваші підписки, вподобайки та коментарі. Для мене це важливо. Щиро Вам дякую)