Глава 32

АСЯ

-Та де ж вона ходить? - обурено мовить Назар з яким ми чекаємо Соню біля гімназії вже хвилин двадцять. 
-Може, якусь перевірочну роботу пише? - кажу невпевнено. 
-Ти думаєш, що їй би продовжили час на півгодини? 
На це я промовчала і ми чекали далі. Через декілька хвилин до нас вже йшла задумлива дівчина. 
-Вибачте, будь ласка, що змусила чекати. Мене моя класна керівничка потягнула до активної зали. Буду на святах сніжною королевою - і гордо підіймає голову, після чого сміється. 
-Тоді я буду королем. - говорить Назар. 
-А в п'єсі, яку я буду грати немає короля. Можеш бути прибиральником за кіньми. 
-Добре. І тоді піду, скажу, щоб мене взяли. - жартує Назар і ми починаємо сміятися.
За секунду ми ледве чуємо мелодію, на яку хлопець одразу відреагував і почав діставати свій телефон з рюкзака. 
-Так, слухаю. Що? - говорить серйозно і мене це починає турбувати - В якій він лікарні? Зараз буду. Добре. - і кидає слухавку. 
-Що сталося? - питаю 
-Все в нормі. Але я маю поїхати. Соня, я тобі потім наберу. Бувайте. - каже і вже розвертається але я його зупиняю. 
-Назар! 
-Даня в лікарні. - і я застигаю.
Недовго думаючи кажу: 
-Поїхали. 
Хлопець нічого не сказав і пішов до авто, а я за ним. Ми мовчки сіли і почали їхати. 
-Ти не знаєш, що з ним?- питаю хрипло, бо навіть уявлення не маю, що з ним могло трапитися.
-Начебто куля.
Як? Я навіть кліпнути не могла. Куди? Хто? Навіщо? У мене в голові одразу безліч питань але найголовнішим було : Як Даня? 
-Ася, все буде добре. - дивлячись на дорогу говорить мені. 
А якщо в нього серйозне поранення? А якщо..
Від цих різних думок ставало все гірше, а дорога до лікарні ще довшою. З моїх очей тихо, одна за однією, бігли сльози, які я одразу ж витирала. 
Як тільки но машина зупинилася ми вийшли і направилися до лікарні. Назар одразу ж підійшов до дівчини, яка як виявилося була медсестрою і знала де знаходиться Мельник. Вона нас дала легкі халати і бахіли. Ми піднялися на другий поверх. Коридор на цьому поверсі був довгий і з неймовірно великою кількістю поворотів, але кабінетів та палат було мало. Майже в кінці коридору, біля передостанньої палати ми зупинилися. 
-Зараз почекайте тут. Я спитаю чи можна вам до нього - говорить медсестра і заходить до палати. 
Назар сів на один з стільців, які стояли біля,а я ходила від стіни до стіни. 
-Проходьте.
Ми одразу ж повернулися до неї, і зайшли вже до цього кабінету. 
Ми зайшли до маленької кімнати, де в очі одразу кидається одна шафа, стіл з стільцем і кушетка, на якій сидить Даня, а лікар перемотує бинтом плече. Хлопець одразу перевів на нас погляд і дивився в очі. 
-Що з ним? - чую голос Назара поряд, який звертається до лікаря.
-Поранення плеча. Йому дуже пощастило, куля зачепила трохи. Тому через декілька тижнів буде все супер. Тільки перев'язки треба робити. Можете і вдома, і приходити до нас у лікарню. 
Закінчує свою роботу з бинтом і швидко йде до іншого пацієнта, який щойно потрапив. Але попросив залишитися, щоб написати якусь довідку. В кімнатці залишилися ми у трьох. 
-Та йди вже до нього, - знову чую голос позаду себе, після чого двері закрилися, а я одразу ж підійшла до хлопця, сіла біля нього і міцно обійняла. 
Йому пощастило. Нам пощастило. Я можу відчувати його парфуми, чути його голос, відчувати його обійми. 
-Все добре, чуєш? - заглядає мені в очі і стискає мою холодну долоню, - Ми ж мали сьогодні ввечері зустрітися, тому я мусив дотриматися слова, - і посміхається, він постійно намагається жартувати, навіть зараз, коли його могли вбити! 
-Я кохаю тебе - кажу тихо і він накриває мої губи своїми, легко та ніжно, але до болю приємно. 
-І я тебе. 
За секунду до нас повертається Назар і суворо дивиться на свого друга. 
-Ась, лиши нас,  будь ласка. - я без слів підводжусь і виходжу з палати. 

ДАНЯ

-Що сталося? - одразу питає Назар і сідає на стілець, який був поряд. 
-Я їздив до Єгора. 
-І це він тебе так? - здивовано питає і опускає погляд на моє перев'язане плече.
-Ні. Я впевнений, що це не він. Пам'ятаєш, мені батько дзвонив? - хлопець кивнув - Можливо, саме це він і мав на увазі!
-Треба його попередити. І подати заяву до відділку. Я скажу дядьку, він цим займеться. 
-Дякую.
-Ти взагалі як себе почуваєш? 
-Болить трохи, але нічого. Головне, що все не так погано. До речі, тобі дуже пощастило! Не будеш ходити мене проповідувати, поки я був би без тями. 
-Дурень! - каже друг і сміється. 
Невдовзі до нас заходить лікар, дає мені якийсь листок і знову сідає за своє місце.
-Я вашій дівчині пояснив, як робити перев'язку, а ваше діло вже обирати чи їздити сюди чи вдома все зробити. Якщо ж сюда ви не будете навідуватися, то через два тижні все одно чекаємо вас, бо треба регулярний огляд. 
-Добре. Дякую! - кажу і піднімаюся з місця. Одягаю свій худі, накидаю куртку і одну руку в рукав не промовцю і ми покидаємо кабінет. 
Біля дверей на стільці сиділа Ася, обійнявши себе і втупивши погляд у стіну. 
-Ась, поїхали додому - звертаюсь до неї, на що вона одразу встає і підіймає погляд на мене. Я взяв її холодну лодоню в свою і ми пішли на вихід з лікарні. 
На вулиці вже встиг пуститися сильний сніг, який так і ставав ще більшим. А мороз окутував тіло з голови до п'ят. 
-Назар, ти їдь. Ми на таксі. Дякую тобі. - хлопець легко кивнув і побіг до свого авто. 
-А он і таксі стоїть. Пішли! - вже кажу дівчині і ми швидко сідаємо до авто. - В кіно? - з посмішкою питаю. Мишка піднімає на мене сумний погляд і звертаючись до водія називає свою адресу. 
Їхали ми в повній тиші. Останнім часом вона постійно розмовляла і щось розповідала, а сьогодні все навпаки…
Коли ми зупинилися біля будинку, Ася збиралася виходити, але в останню секунду повернулася до мене. 
-Є розмова. Пішли. 
Я мовчки вийшов і ми пішли до квартири. 
-Чай будеш? - запитує, як тільки ми опинилися на кухні. 
-Давай. - сідаю на стілець, а дівчина ставить чайник. 
-Дань..- починає невпевнено і розвертається до вікна - В лікарню батько твій приходив. - після цього я вже почав напружуватися. Я його добре не знаю, але впевнений, що він міг сказати будь що. - Він просив передати, що…- вона запнулася і зробила вдих - Ти маєш їхати закордон. І по цьому питанні ти маєш йому подзвонити. У нього новий номер. - вона нахилилася до свого рюкзака, дістала візитку і поклала на стіл. -Ось. Два номери працюють.
Вона пішла до чайника. Дістала чашки і почала робити напій. 
-Дань..Я.. Наскільки все погано? Це через те, що тебе ранили? - вона завмерла, і одразу почала говорити: - Ні! Не відповідай! Я хотіла подякувати. Дякую тобі, за те, що був поруч і…і взагалі за все..- вона замовкає і продовжує далі тремтячим голосом:
-Я знала, що це все ж колись трапиться. І ти мав їхати навчатися за кордон. І я..я можу бути просто тобі другом, а там зустрінеш своє кохання..
-Так, стоп! Навчатися я туди не поїду. І про яких друзів ти говориш? Так, можливо мені доведеться поїхати. Але ненадовго. - я встаю з стільця і підходжу до неї. 
-Це через..
-Так. - на пів слові обриваю її. - Давай залишимо це. І будь ласка, не придумуй якусь маячню! 
Беру її за плечі і повертаю до себе. 
-Я не буду вчитися за кордоном. Я не хочу. І якщо я буду змушений поїхати, то я обіцяю, що не надовго. 
Вона піднялася навшпиньки та легко мене обійняла.  Вона наче і чекала цих слів. Як я без неї буду довго? 
-Чай. - каже зніяковіло і знову повертається до чашки. 
-Я все ж таки за кіно. Давай сходимо. - пропоную. 
-Ну добре, - і знову повертається до мене - Тільки поїдемо, бо під таким снігом не дуже хочеться гуляти. - і морщиться. 
-Я тоді замовлю таксі. 
-А я поки тепліше одягнусь. 
Я кивнув у знак згоди і почав шукати авто. 
За годину ми вже стояла в кінотеатрі за квитками, які всі розібрали. Навіть на якийсь дитячий мультфільм місць не лишилося. 
-Не пощастило. - говорить Ася
-Є ідея. Пішли. - і тягну її за собою. 
-Куди? - розгублено питає. 
-Зараз зайдем в магазин купимо щось поїсти і підемо дивитися фільм до мене. 
-Ну добре.
Після ми зайшла в найближчий супермаркет, де купити попкорн, чіпси, сік і зайшли до піцерії, щоб зробити замовлення. 
З усіма поїздками, походами по магазинах додому ми потрапили лише о восьмій вечора. 
Як коли я відкрив двері своєї квартири, нас одразу зустріча пухнасте щастячко.  
-Як ти підросла - піднімає кота і гладить по шерсті.
-Я вже встиг і штори змінити. На минулому тижні приходжу, а тут наче ураган пронісся. 
-Переросте ще. 
-Їсти хочеш? - питаю, поки несу пакети до кухні. 
-Так! - впевнено каже і слідує за мною. - Я наче весь день по магазинах бігала. 
-Наступного разу будемо бронювати квитки. Я був впевнений, що вільні місця будуть. 
Я відкрив коробку з піцою, дістав келихи і пляшку шампанського. 
-Будеш? - питаю у дівчини і піднімаю пляшку. 
-Тільки трошки. Не дуже дружу з алкоголем. 
Я розлив нам напій і поставив на стіл. Ася  бере шматок, ще трохи тягучої піци і відкусую маленький шматок. 
-Дуже смачна. Скуштуй! - і протягує свій кусочок мені. Я майже весь залишок з'їв, а їй залишився лише бортик - Ну! Не весь же - жартома обурюється. 
Ми так і не пішли дивитися фільм. Весь вечер ми провели на кухні. Ніколи не думав, що просто розмова з людиною може так зігрівати. І як її тут кинути і поїхати на невідомо скільки…