Глава 30

АСЯ 

Прокинулася я від того, що не могла дихати. Ніс повністю був забитий. І трохи боліло горло. Супер! Боліла я не часто, але як тільки починала був жах. 
Соня ще спала, тому я намагалася тихо відкрити валізу і знайти там аптечку.  І вона була на самому дні. Ледве ледве дістала тихо. Швидко закапала ніс і лягла знову під ковдру. 
Заснути так і не змогла, а носу стало лише трохи краще.
Десь під одинадцяту ранку прокинулася Соня. 
-Добрий ранок, - говорить і позіхає - Котра година? 
-Добрий ранок. Майже одинадцята. 
-Не зрозуміла, - здивовано каже і встає з ліжка - Чого в ніс говориш? Продуло вчора? - я лише кивнула - А ліки в тебе всі є?
-Всі, окрім тих, що від температури і для носу щось діє погано. А так все є. 
-Все одно треба від температури взяти десь. - і бере до рук телефон - Зараз у класу запитаємо. 
-Та все нормально буде. Тільки ніс і трохи втома не…
-Я вже написала. - перебиває мене - Я зараз в душ скоро прийду.
За хвилини дві я почула стукіт в двері і не дочекавшись дозволу в кімнату зайшли. Я підняла голову і побачила Мельника. 
-Треба нам було менше гуляти - обурено говорить і підходить до мого ліжка - Ти як? - сів на ліжко і бере мене за руку. 
-Тільки ніс і слабкість - і легко посміхаюся - То Соня надто переймається. 
-Але стан може погіршитися в будь-яку хвилину і..
Не встиг він договорити, як до кімнати заходить Соня і одразу говорить: 
-Ось знайшла! - і показує ліки, після чого переводить погляд на Даню - Привіт. Ти швидкий. За декілька хвилин вже сидиш біля хворої. Молодець! 
Тільки Соня поклала ліки до кімнати знову хтось стука і заходить. На цей раз це був Назар. 
-Збирайтеся! - одразу каже
-Куди? - питає Соня
-Щойно бачив Людмилу Олександрівну і вона сказала, що підемо в гори. А ти щось виглядаєш втомлено - дивитися на мене і каже.
-Захворіла трохи - відповідаю йому. 
-Та що ж так не вчасно. Може які ліки потрібні? 
-Ні. Все є. Дякую - хитаючи головою говорю. 
-Ти йди я залишусь. Може треба буде допомога Асі - каже Соня, а я одразу починаю переконувати її. 
-Та все добре їди. Якщо що, подзвоню. 
-Я з нею побуду - після мене говорить Даня.
За півгодини ми були вже вдвох, хоч я і заперечувала, щоб він залишався. Та він дуже і дуже впертий! Далі я заснула, і прокинулась від того, що Даня почав мене будити і міряти температуру. Мене нудило, всю морозило, голова боліла і я постійно спала. 
Всю неділю, яку ми проводила в Карпатах ч боліла. Навіть не встигла налюбуватися краєвидами. І зараз коли їду в автобусі з Карпат відчуваю нежить. Ненавиджу хворіти! Всю дорогу дивлюся у вікно і неймовірно хочу додому. Навіть поспати не вийде, бо назад всю дорогу автобусом тут і прворузеуьися не зручно. 
-Ася, випий вітамінів - звертається до мене Даня з боку, який сів біля мене і весь тиждень майже не відходив. - І вода- простягає пігулки. Мене скоро від таблеток нудити почне. Побачивши їх на руці хлопця я скривилася. 
-Ще декілька днів і будеш здорова. Давай пий. - я беру з його рук пігулки і одразу випиваю. Обпираюся об крісло і намагаюся зручно сісти, щоб поспати. Тільки заплющила очі і відчуваю, як руку на собі.  Повертаюся до Мельника, а він легко обіймає мене і притягує до себе, щоб обперлася на його груди. Я не думаючи лягла в таку позу, яка виявилася зручною. 
-Дякую тобі за все - кажу пошепки. 
-Тобі дякую. Як тільки ти повністю одужаєш підемо в кіно. Згодна? - в переплітаю наші пальці і починає своїм виводити узори. 
-Згодна. Тільки не на якісь страхи. - кажу і чую смішок над головою- А навчиш мене водити машину? 
-Навчу, але буде умова. 
-Яка? - питаю і піднімаю голову, щоб заглянути в зелені очі. 
-Приготуєш пиріг - я усміхнулася і не встигла далі лягти в позу у якій щойно була, як хлопець накриває мої уста своїми. Легкий та короткий поцілунок але неймовірно приємний. Я знову лягла і заплющила очі. 

ДАНЯ 

За цю неділю я не міг відійти від Асі. Я такого ще ніколи не відчував. Я постійно хочу тримати її за руку, дивитися в її очі, просто бути поруч. Навіть байдуже чи болітиме плече, на якому вона спить всю дорогу. Головне що вона тут, біля мене. 
З думок вирвав мене телефон по якому хтось телефонував. Коли я увімкнув його, на екрані засвітився контакт : “Батько”. Що йому від мене треба? Просив, не чіпати мені взагалі. На перший виклик я не відповів. Та за першим послідував і інший. Вже, мабуть, на шар четвертий я відповів. 
-Нарешті. Якщо я телефоную, то це важливо! - чую гарчання по той бік 
-Слухай, я взагалі б не відповідав. Що ти від мене хочеш? - невдоволено запитую. 
-Я довго не тягнутиму. Прошу тебе, будь дуже в дуже обережний. Всюди. Зрозумів? 
-Це ти про мене піклуватися почав? Не пізно? - з насмішкою питаю. 
-За нами слідкують.
-Тобто? 
-Я здогадуюся хто, і причини також. Тому і повідомляю. І бережись не тільки сам, а і оточуючих повідом.
-Тобто ти знову у щось вляпався, а мені розхльобувати? Ти мене вже дістав! А сам ти де? Чи це загроза тільки для мене? 
-Я вже у аеропорту. Поїду поки що за кордон. Там буде безпечніше. 
-Молодець. Так тримати! - відхиляю виклик і так і хочу взяти і вирізати йому. Звісно він поїхав. Не хоче, щоб йому зашкодили і його офісу. А що робити мені? 
Мене оточують рідні, яких треба захистити. Але як? Треба хоча б усіх попередити. 
-Щось ти нахмурився. Все нормально? - питає Назар, який сидить по іншу сторону.  Я повертаюся в його сторону. 
-Подзвонив батько. Каже що за нами слідкують і щоб я берігся і знайомі також. - відповідає пошепки. 
-Нічого собі. А причина яка? - питає також пошепки але так, щоб я почув.
-У нього є здогадки але він не впевнений в них. Сподіваюсь, усе минеться. Але якщо щось станеться…
-Можливо він помилився? 
-У нього завжди достовірна інформація. Хоча інколи всі карти він не розкриває.