Глава 18

АСЯ 

Чотири години сну - найбільший жах! Я взагалі не розумію що роблю, як роблю. Коли я виходила з дому забула свій рюкзак,  коли взяла його і спустилася на перший поверх згадала, що телефон забула. Я декілька разів поверталася додому і постійно зівала, навіть зараз коли йду з Сонею і Лізою, а вони щось цікаве розповідають.
-Ася, що ти цілу ніч робила, що йдеш і позіхаєш? - питає обурено Соня 
-До географії готувалася. - кажу знову зіваючи. 
-Той самий проект? - пита 
-Так - кажу беземоційно. І далі ми вже переходимо на якісь легкі теми, в які я сильно навіть не заглиблювалася.  
Як тільки но ми зайшли до гімназії пролунав дзвінок на урок. Ми з Лізою одразу пішли до кабінету. Коли ми відкрили двері за своїм столом вже сиділа Наталія Миколаївна і завантажувала ноутбук. 
-Вибачте за запізнення. Можна зайти? - питаю 
-Так, проходь - говорить холодно. Від її тону по мені пробігли сироти. 
Я швидко пройшла до парти, за якою вже сидів Мельник. Губами я промовила йому “Привіт”, на що він кивнув. 
-Любі учні, сьогодні захист проектів! - говорить вчитель - Буду йти я за списком журналу. Навіть якщо у вашій команді одна людина перша, а одна остання, то підете другими! - в цю хвилину я отримала легке полегшення, бо може прізвище посередині.- І так. Першими виходять Гончар та Дубнов.  
Ті двоє вийшли і почали впевнено розповідати. Після них вийшла друга команда. А мене почало потроху трусити, і переживання ставало все більшим. Руки були холодними, а я навіть не відчувала це. 
-Не нервуй. Ми готові і все буде нормально - раптом говорить пошепки Даня і дивиться на мене. 
-Ні! Я зроблю щось не так! Вона запитає щось те, чого я не знаю! Я впевнена. - відповідаю йому також шепотом 
-Все ти зробиш так. І питати вона нічого не буде. - впевнено каже. 
-Даня, я ка… 
-Слухаємо уважно! - гримає Наталія Миколаївна і дивиться на нас, тим самим дає зрозуміти, що нам треба замовкнути. Вона сьогодні надто зла.. 
Від страху мені вже навіть холодно стає. Раптом відчуваю, як рука Дані беру мою, яка була на коліні під партою і переплітає наші руки, кинувши ніжний погляд на мене. Від цього стало тепліше, але переживання не зникло. Я ж готувалася. Все має бути добре. 
Після, як захистили проекти ще декілька команд, говорить вчитель: 
-Тепер Савчук і Мельник - і дивиться на нас таким поглядом, наче вб'є. Даня трохи стиснув мою руку в знак, що все буде добре і відпустив, коли підводився з флешкою в руці. 
Коли ми вже були біля дошки, і нашу презентацію виявили ми почали розповідати. 
-Прекрасный проект - говорить Наталія Миколаївна, коли на проекторі був останній слайд. - Хочу у вас запитати, які корисні копалини видобувають у країні, яку ви обрали - і дивиться прямо мені в очі. Я так і знала! Вона поставила питання! Я навіть не знаю. І що відповідати. Господи.. 
-Я не… - збиралася говорити, що не знаю, як раптом чую біля себе: 
-Франція займає провідне місце за запасами урану, залізних руд, літію, ніобію, танталу. Розвідані значні запаси бокситів, золота, олова, флюориту, бариту. - я повертаю голову в його бік з шоком на лиці, бо половину з цього взагалі вперше чую, а він коли глянув на мій вираз обличчя посміхнувся одним кутиком губ. 
-Ну що ж, добре. Молодці - говорить вчитель і далі мовить - Тепер Шишкар і Ліннік. 
Ми з полегшенням повернулись до наших місць. Як тільки но я опинилася за партою я взяла чорнетку і ручку де написала :“Дякую” і підсунула її до Дані. Той коли побачив глянув на мене і також своє ручкою щось написав. Вже потім я побачила, що там: “За що?”. Я одразу написала відповідь : “Вона однозначно хотіла почути відповідь від мене, хоч і зверталася до мене” . В цьому я була впевнена, у Наталії Миколаївни наче якась ненависть до мене. “Не знаю. Головне що була відповідь. Але хочу тобі подякувати. Ти дійсно гарний партнер команди” - бачу у відповідь, від чого мої уста розпливаються в посмішці. 
Через хвилин двадцять я вже була на другому уроці і писала контрольну роботу. Навіть на перерві прийшлося дописувати роботу і столову я звісно пропустила. Через урок у нас з паралеллю була фізкультура. Тому з Сонею ми зустрілися в роздягальні. 
-Ну як там проект? - питає подруга, коли ми вже були в спортивних костюмах. 
-Все добре - відповідаю. -Слухай, а в тебе є якісь таблетки від головного болю? - питаю її потираючи виски. 
-Ні. Дуже болить? - питає сідаючи на лаву біля мене 
-Та ні. - брешу їй. Насправді в мене голова розколювалася. 
-Заходимо до спортзалу! - чую суворий голос вчителя фізкультури. 
Ми вийшли з роздягальні і пішли до залу. Всі стали в шеренгу за зростом. 
-Одинадцятий клас, сьогодні у нас задання теми “Біг на дистанції”. Тому зараз у нас розминка, а потім задання нормативу! І так, за направляючим руш! - і всі пішли розминутися.
Чим довше я ходила, тим більше в мене все пливло перед очима. 
-Тепер біжимо по колу - чую десь далеко, але починаю бігти. В очах все розмивається, стає темно, я не відчуваю землі і заплющую очі. 

ДАНЯ 

Весь клас одразу набіг до Асі, яка втратила свідомість. Дідько! Я протиснувся через натовп, і одразу побачив бліде обличчя, по якому маленькі руки б'ють щоки. Соня сиділа на колінах біля подруги, і зі страхом в очах сидить біля мишки. Я також присів біля Асі. 
-Віктор Максимович, я в медпункт її віднесу - одразу кажу вчителю 
-Так, Мельник, неси! Повідомиш мене потім! - говорить суворо. 
Я піднімаю дівчину на руки і несу її до медпункту. Яка ж легенька. Я чого вона свідомість втратила? Так боляче дивитися на це бліде неймовірне личко. 
-Втратила свідомість - кажу медсестрі, як тільки но заходжу до медпункту. 
-Клади її на кушетку - говорить, тягнучи вату і якусь пляшку, з якої рідину переливає на вату. Після чого підносить її до носу, щоб Ася почула запах. Медсестра проводила вату з права наліво. І Ася почала відкривати очі. 
-Ти в медпункті. У тебе була втрата свідомості. Зараз ти як? - питає у неє одразу медсестра
-Голова- говорить хрипло - болить 
-Зараз дам таблетку. - та пішла, взяла з аптечки те, що було потрібно і подала дівчині, яка одразу все випила, і знову лягла.-Нервувала сьогодні? - Ася кивнула. Після чого медсестра перевила на мене погляд - У неї стрес. Сильне хвилювання є причиною погіршення кровообігу головного мозку, що призводить до кисневого голодування і запаморочення. Треба слідкувати за цим, бо це не жарт. Треба їсти, відпочити, спати. Я піду вашому вчителю скажу, що ви звільнені. Поки відпочинь тут - говорить вже Асі та покидає медпункт.
Я підходжу до вікна, яке розташовується біля кушетки. Я міцно стиснув щелепи, і дивився кудись вдалечинь. Мене злість просто їла. Я б так би і виговорив їй все! 
-Дань - чую тихий голос і відчуваю, як Ася легко торкається мене руки, і намагається взяти її. Я підходжу до неї і сідаю на стілець тримаючи за руку. - Заспокійся, будь ласка. - і сумними очима дивиться на мене 
-Ася, в мене просто на має слів! - говорю їй, якомога намагаючись не кричати - Це твоє ж здоров'я. Треба слідкувати за ним. Нервувала сьогодні. Навіщо так сильно зациклюватися на уроках? Щоб потім втрачати свідчить? Тобі по кайфу, тут лежати? Мені тут сидіти - ні. 
-Вибач, що потурбувала. - говорить вириваючи руку - Скажи, будь ласка, Соні до все добре. І Віктору Максимовичу, що я принесу довідку за сьогодні. Вибач, за витрачений час. - Та відвертається від мене
-Ася, я не це мав на увазі - говорю обурено - Ти можеш відчувати себе добре. Відчувати себе здоровою. Можеш не пити ті пігулки. Але тобі начхати! - у відповідь тиша - Мишка, не мовчи. 
-Не називай мене так - тихо каже 
-Чого це? Буду я тебе так називати все життя. Ну будь ласка,  слідкуй за своїм здоров'ям, я тебе прошу. Я ж пообіцяв, що кину гонки - обов'язково кину. Пообіцяв, що все буде добре на перегонах. Так і було. Мишка, будь ласка. - кажу з надією в голосі.
Вона обирається до мене, сідає і показує рукою, щоб я сідав біля неї. Як тільки но сів, вона одразу обвила мою шию руками і обійняла. 
-Це не допоможе тобі - кажу їй ніжно
-Я просто хоча тебе обіймати - говорить, і саме в цю секунду заходить медсестра і одразу все псує. Ася від мене відсторонилася. Дідько! Це зізнання? Чи ні? Я їй також подобаюсь? Треба поговорити обов'язково! Після її слів мене радість охопила. Це так було неочікувано. 
-Ви звільнені. Зателефонуєте своїй класній керівниці потім. Тобі треба поїсти - дивиться на Асю - відпочити і не нервуй! Хай твій хлопець за всім прослідковує. Він в тебе чудовий. Так злякався за тебе.- і дивиться на мене. За те Ася окстила очі в підлогу 
-Він не мі.. 
-Я все про контролюю. Дякую! - перебиваю її і ми виходимо з медпункту. 
-Речі в роздягальні забрати треба - говорить йдучи 
-І мені. Зараз тобі краще? Голова мне болить? - питаю спантеличено 
- Болить трохи. Але нічого. - каже. 
Ми підійшли до роздягальні, я вже забрав свої речі і чекав на Асю у холі. Раптом до мене підходить Ваня 
-Як Ася? - питає стривожено
-Яке тобі діло? - зло випалюю
-Ну якщо питаю, то важливо - говорить спокійно
-Це тебе не стосується - кажу йому 
-От чому ти за нею ходиш. Все одно ж ви не будете разом. Ти тільки розіб'єш їй серце. 
-Я хочу бути з нею поряд - я буду. Ти взагалі не маєш пхати свого носа туди, куди не просять. Йди куди йшов. 
-Дань, я напев…- запнулась, як тільки побачила Ванічку - Привіт ще раз - говорить йому
-Ти як себе почуваєш? - питає з посмішкою у неї. 
-Нормально. Не переймайся. - говорить підходячи ближче до мене. -Ваню, вибач, нам час. Бувай. - і повертається до виходу. Як тільки но покинули приміщення, Ася одразу почала говорити: 
-Я сама поїду. І це не обговорюється. 
-А якщо тобі знову буде зле? Ні, Ася, так не піде. Ти їдеш зі мною. 
-Все буде до..- вона не договорила, як її хтось почав телефонувати. Вона взяла слухавку
-Так - говорить розгублена по телефону - Так. Навіщо? Ну добре. Тоді там чекаю. - і відхиляє виклик. -Я маю ще поговорити з однією людиною, тому не переймайся. 
-Ася, я.. 
-Будь ласка - перебиває мене
-Ну і вперта. Жах! Тоді я тебе прошу, напиши мені коли будеш дома. - прохаю її 
-Добре. Дякую тобі. Бувай 
-Я чекаю повідомлення! Бувай. - і ми розійшлися. Тільки Ася пішла в сторону магазинів, а я назад до школи.