Племінник його величності

- То вам потрібна допомога? – знову почувся писк із боку колон, що чудом уціліли.

Розвернувшись, Лола з цікавістю подивилися в цю сторону. Загрозливо припіднявши ріг, Єдиноріг уже зробив кілька кроків, коли раптом Міла відскочила від вікна та звернулася до невидимого співрозмовника.

- Ми не відмовимося від будь-якої допомоги. Виходь до нас.

- А особливо зараз, коли до прибуття Святого Миколая залишилося менше години, - промовив Рурі, допомагаючи піднятися з підлоги  Урі, який не втримав рівновагу під час землетрусу.

- Дуже добре, бо я вже думав, що ви передумаєте чи й зовсім утечете, а я лише до вас прив’язався, – роздалося у відповідь із другого поверху.

Вражені друзі побачили, як у темряві колони почали проступати обриси знайомого силуету. Спершу вони побачили невелике, але з явно окресленим черевцем тіло, вбране в сірий кожушок. Крім великих милих вух, погляд падав на яскраву бузкову пов’язку на плечі в незнайомця. Його образ довершував довгий хвіст із кісточкою на кінці.

- Бачите пов’язку на голові? Це ж найближчий підданий Мишачого короля, - розгублено мовив Рурі.

- Тревор, якщо ваша ласка, - галантно відрекомендувався співрозмовник, підходячи до заціпенілих від здивування Міли та її супутників. - Племінник його величності, якщо бути точнішим.

- Чому ти тут? Чому хочеш нам допомогти? – упоравшись зі здивуванням, запитала дівчинка в Тревора, який якраз наблизився до них.

- Міло, - з дивовижною ніжністю в голосі промовив племінник Мишачого короля. - З моменту твоєї появи тут я зі своїм другом постійно були поряд. І, знаєш, твоя доброта розтопила моє серце. Я ніколи не вірив у пророцтво, однак коли перед моїми очима ти подолала стільки перешкод, а в ще недавно порожній Книзі Святого Миколая з’явилося твоє прізвище, у моїй душі щось защеміло. Я зрозумів, що вже ніколи не залишусь таким, як раніше.

- Ти такий хороший! - не втримавшись, дівчинка і обійняла Тревора, що від несподіванки замовк на півслові. - І що було далі?

Підданий короля якраз збирався продовжити свою розповідь, як його перервав громоподібний голос.

- Не хочу перебивати, - звернувся до Міли Єдиноріг, але вже за кілька хвилин у будинку будуть сотні щурів.

Почувши це, племінник короля несподівано швидко прослизнув повз Мілу та ї друзів у напрямку до одного з розбитих вікон.

- Не може бути, - вигукнув він, виглянувши у вікно. - Король наважився використати Прокляття Великого Сірого Щура!

- Що це? – по-діловому уточнив у нього Рурі, що якраз підійшов до вікна.

- Це заборонене прокляття, що викликає незліченні полчища ненаситних щурів, які не зникнуть, доки не втамують свій голод. Однак оскільки голод гризе їх постійно, то…

- То весь казковий світ у небезпеці, - глухо промовила Лола. – Ти казав, що можеш допомогти. Чим?

Різко збліднівши, Тревор повільно повернувся до Міли і, дивлячись на неї, промовив:

- У пророцтві сказано, що в кожній дитині прихована величезна сила. Лише діти можуть створювати чудеса, просто уявивши їх. Лише вони можуть усього одним бажанням наповнити життям будь-яку свою вигадку. І лише вони можуть знищити її, просто, коли перестають вірити в чудеса. Дізнавшись про це, Мишачий король віддав відьмам наказ ув’язнити принцесу Уяву й поступово рік за роком почав насилати жахи в сни дітей і знищувати дитячі мрії.

- Принцеса Уява, - мов зачарована проговорила Міла і намагаючись вхопити думку, що ще з Королівства Забутих Іграшок весь час від неї вислизувала, прикрила очі. Раптом, різко розплющивши їх, вона викрикнула: -  Я її згадала, згадала. Це вона допомагала мені побудувати райдужний міст, але потім вона чомусь зникла, і я так і не змогла побачити, що ж є на іншому березі Місячної ріки.

Дівчинка знову на мить заплющила очі і розплющивши їх, вона серйозно заявила:

- Ходімо до Книги, я зрозуміла, що потрібно робити!

І щойно друзі встигли зробити кілька кроків у напрямку Книги Святого Миколая, що сяяла золотом, як будинок раптово ожив. Здавалося, звуки долинали звідусіль. Тріщали стіни, дзвеніли залишки колон. Навіть під підлогою було чутно шкрябання кігтями по камінню. Не минуло й хвилини, як будівля наповнилася тупотінням сотень щурячих лап.

- Біжімо, - хапаючи Мілу, прокричав Рурі. Звертаючись цього разу до друзів, які заціпеніли від нерішучості, він додав: - Тримаймося разом. У нас ще є шанс.

Подолавши свою нерішучість, кожен із присутніх у будинку наче трансформувався.

Рурі й Урі, міцно стиснувши кулаки, стали за спиною дівчинки, що підійшла до Книги. Єдиноріг застиг, войовниче піднявши ріг і прикриваючи її спереду. Лола зайняла позицію ліворуч, а праворуч, несподівано для всіх, став Тревор, який налякано притис вуха до голови.

Оточивши Книгу, вони приготувалися зробити все, що завгодно, але дати Мілі ще кілька хвилин.