1

МИША

– Миша!.. Миша!.. Руда огидна миша!..

Юрба хлопців гналася за худеньким дівчиськом. Важелезний наплічник теліпався за спиною. Тоненькі ніжки в яскраво-червоних з малюнком колготках швидко бігли крізь натовп. Дівча добігло до зупинки й вскочило в маршрутку, яка одразу ж від’їхала.

– Ненавиджу вас, – зло прошипіла дівчинка за дверима маршрутки.

Всю дорогу в маршрутці Яринка плакала від образи. Ну за що їй така врода? Руде кучеряве волосся заплетене в тугі коси. Такі ж руді брови та вії. А цей конопатий ніс і щоки? В її віці дівчата вже починають зустрічатися з хлопцями, а вона? Чим же вона прогнівила Бога?

Додому йти не хотілося. Старший брат ще на тренуванні, мама й тато – на роботі, а стара смугаста кішка певно спить на канапі або на підвіконні.

Яринка зітхнула. Вона бродила парком і крізь сльози дивилася довкола – природа, вона була таке ж руда, як і її волосся. Ох, як нелегко в тринадцять років! Хто ж розуміє цю красу?

Яринка ще трохи походила стежками парку, порюмсала. Вона не звертала уваги на різнобарвне листя, яке аж світилося на сонці. Липки наче медом облиті. Клени, як золоті ялинкові кулі. А величезні дуби аж розгорнули гілля, демонструючи багатство наряду. Позітхала, потерла почервонілі від сліз оченята і пішла додому.

Ввечері, коли мама щось набирала на своєму комп’ютері, Яринка підійшла до неї і рішуче сказала:

– Я завтра до школи не піду. І взагалі не піду до школи. Ніколи. Я їх ненавиджу.  

Мама уважно на неї подивилась і відклала роботу.

– Отакої. Чого ж ти не підеш? Щось сталося? І кого ти так гнівно ненавидиш?

Яринчині оченята наповнилися сльозами.

– Я ненавиджу тих хлопців. Вони мене ображають і дражняться так, що мені хочеться їх усіх повбивати, – рученята стислися у маленькі гострі кулачки.

– Моя дівчинко, послухай мене. Пройде декілька років і ти станеш справжньою красунею, – мама встала з-за столу і пригорнула Ярину до себе.

Але Яринка, не розтискаючи кулаків, вивернулася і тремтячим голосом сказала:

– Руда огидна миша не може стати красунею.

Мама сіла на диван.

– Сідай, моя перлинка, біля мене. Я тобі зараз щось розповім.

Яринка, схлипуючи, сіла біля мами. Мама поцілувала її в золотаву голівку і почала розповідь:

– Було це давно. Я теж знала одну руду дівчинку. Таку ж руденьку, як і ти. Їй теж жилося нелегко. Коли їй виповнилося шістнадцять років – батьки переїхали в інше місто і дівчинка пішла до нової школи. З найпершого дня навчання нові однокласники поставилися до неї дуже ворожо. А найвродливіший хлопець з класу сказав їй на першій перерві:

– О, до нас прийшла навчатися бридка руда миша!

Його образливе прізвисько всім прийшлось до вподоби. До кінця року і випускного вечора залишалось десь пів року. І весь цей час дівчинка тільки й чула:

– Бачили, Миша прийшла з новою зачіскою – в неї тепер два хвости!..

– Так вона, мабуть, мутант. Звичайні миші з одним хвостом...

– Миша, дай мені негайно списати алгебру!..

– А ти чула, як Миша верещала на англійському? Теж мені, Маргарет Тетчер...

Минав час. Вона вступила до університету. Та першого вересня, на свій жах, вона дізналася, що Сергій – той самий красень з її класу, з нею буде навчатися в одній групі. Після першої пари дівчина почула за спиною його голос:

– Ого, а Миша перетворилася на бридкого рудого щура!

Дівчина нічого йому не відповіла, але її міцно схопила за руку сусідка по парті:

– Не звертай уваги на дурника. Він відрізнитись не знає як, от і ляпає своїм довгим язиком казна-що.

Дівчина була вдячна за підтримку сусідці й по-дружньому потисла її руку. Сусідку звали дуже незвично – Гюльнара, бо її батько був з Ірану. Дівчина і її нова знайома стали подругами. Але в університеті, як і всюди, групи дуже рідко бувають дружніми. І їхня група розкололася на групки та пари. Одні цікавилися лише модою та бутиками, інші легкими наркотиками та нічними клубами, а треті зовсім нічим. І їхня присутність на парах була теж непомітна.

Староста групи Ніна, перша красуня факультету, дуже скоро стала дівчиною Сергія. Дехто казав, що не за горами й весілля. Ніна та Сергій зібрали навколо себе таких самих як і вони – пихатих самозакоханих студентів.

– У нас сьогодні вечірка, – сказала Ніна групі.

– То може і їх запросимо? – Сергій показав пальцем на Гюльнару і дівчину.

Студенти майже не луснули зі сміху.

– Щурячий реп – це круто!

– Ні, щуряче танго!

І Микола, товариш Сергія схопив за руку нещасну дівчину, міцно схопив, щоб не вирвалася і, закрутив її, голосно співаючи:

– Та-та-та-та! Па-ра-ра-ра-ра! Та-та-та-та!

Студенти реготали так, що здавалося ще трохи й на підлогу впаде стеля. Потім відштовхнув її від себе: