Мирні люди

***

– Отже, ультиматум готовий?

– Так, повелителю.

– В ньому враховано всі мої зауваження?

– Так, повелителю.

– Писар наголосив, що ми – мирний народ?

– Так, повелителю.

– І що ми хочемо уникнути кровопролиття за всяку ціну?

– Так, повелителю.

– Але ми змушені відновити історичну справедливість!

– Так, повелителю.

– Той регіон поміж річками споконвіків належав нам. Ми не загарбники. Ми чесно і справедливо забираємо своє.

– Так, повелителю.

– Ми маємо тисячолітні карти, свідчення літописців і висновки археологів.

– Так, повелителю.

– Ми жодним чином не претендуємо на чужі землі. Ми мирні люди.

– Так, повелителю.

– Нам не потрібна жорстокість, насилля, біженці, руйнування! Ми вимагаємо цивілізованої капітуляції.

– Так, повелителю.

– Вони мають погодитися з новими кордонами, інакше ми взагалі зітремо їх із карт!

– Так, повелителю.

– Якщо доведеться, ми принесемо мирний договір прямо у їхню столицю!

– Так, повелителю.

– І насамкінець не забудь додати ще раз, що ми – мирний народ, ми не маємо ворогів і всіма силами підтримуємо добросусідські відносини.

– Так, повелителю.

– Й пообіцяй їм щось втішне. Пам’ятну монету абощо. Все-таки кордони зсуваються не щодня.

– Так, повелителю.

***

– Ти намагаєшся сказати, що вони відкинули наш ультиматум? Ці жалюгідні недолюди посміли не скоритися?!

– Так, повелителю.

– Ти впевнився, що вони нас зрозуміли?

– Так, повелителю.

– Є ймовірність того, що серед них нема жодної освіченої людини і вони не здатні прочитати послання?

– Ні, повелителю.

– Однаково прослідкуй, щоб наші вимоги озвучили їм вголос. Ми мирні люди і повинні хапатися за будь-яку можливість уникнути кровопролиття.

– Так, повелителю.

***

– Вже виготовлено нові мапи?

– Ні, повелителю.

– Що за недбальство? Ми маємо бути готові до підписання договору!

– Так, повелителю. Але наші сусіди не погодилися його підписати.

– Як таке можливо?

– Вони відмовляються віддавати межиріччя, повелителю. Кажуть, це їхня земля і там живуть їхні люди.

– Хворі виродки. Розумієш, що це означає? Якщо вони не хочуть віддавати, отже, хочуть забирати! Користуються тим, що ми – мирний народ. Що ж, це їхній вибір. Накажи армії виступати!

– Так, повелителю. Але…

– Історична справедливість понад усе. Якщо ми не діятимемо, сусіди знищать нас першими. Вперед! Коли закріпимося в межиріччі, зможемо отримати рівнини за річкою, а згодом заберемо все.

– Так, повелителю.

***

– Що кажуть про погоду? Коли краще запланувати переможні урочистості?

– На жаль…

– Що?! Дощі? Яка прикрість…

– На жаль, ми не перемогли, повелителю.

– Повтори! Що ти сказав?!

– На жаль, ми не…

– Замовкни! Як таке можливо? Я дав армії цілий місяць на масштабну кампанію!

– Спротив населення, повелителю. Армія зустріла неочікувано потужний спротив населення.

– Що?!

– Зруйновані мости, загати для заболочування, перекриті шляхи, брак продовольства, загальний пригнічений стан цивільних, торгові перешкоди, партизанський рух, місцеві збройні об’єднання, противоєнні проповідники, саботаж і таке інше. Дуже сильний спротив.

– Не очікував, що сусіди зуміють організувати хоч щось дієве. Отже, час збільшити мобілізацію.

– На жаль…

– Що?

– Це спротив нашого населення, повелителю. Як ви не раз казали, ми – мирний народ.

– То стратьте саботажників!

– Стратити патріотів, повелителю? Ці люди не бунтують проти вашої влади. Вони готуються відбивати напад сусідів, про який ви попереджали. Вони діють вашим іменем. Якщо їх стратити, який приклад це дасть армії, яка теж діє вашим іменем?

– Це дасть послух. Стратити!

***

– Я чую салют. Нарешті наша армія повертається з перемогою.

– Ні, повелителю.

– Але за стінами крики і вибухи.

– Так, повелителю.

– Це військо!

– Так, повелителю.

– Ворожа армія під вікнами палацу? То ці брехливі виродки напали на нас, поки ми мирно забирали своє?

– Ні, повелителю. Це наша армія.

– Там брязкає зброя!

– Так, повелителю. Наша зброя.