Новий колега

Дівчина нарешті дісталася офісу. На щастя, усередині було тепло й сухо, а колеги, побачивши її мокрий одяг, одразу почали співчувати.
— Господи, що з тобою сталося? — запитала Марина, побачивши її біля дверей.
— Нічого особливого. Просто вирішила скупатися перед роботою, — буркнула дівчина. — Кажуть, ранковий душ корисний для здоров'я.
— Ти серйозно? Тебе хтось облив?
— Ні, я сама стрибнула в калюжу. Звісно, мене облили! Ще й так, ніби водій усе життя мріяв саме про це.
Колеги засміялися, а дівчина лише закотила очі.

— Іди переодягнися, бо ще застудишся, — порадила Марина.
— Уже йду. Добре, що я передбачлива й залишила тут запасний одяг. Хоч одна розумна людина в цьому всесвіті — це я.
Забравши речі, вона попрямувала до вбиральні.
Переодягнувшись, дівчина привела до ладу волосся й уважно подивилася на себе в дзеркало.
— Ну що, красуне, пережили. Тепер просто працюємо й не шукаємо неприємностей.
Вона на мить замовкла, згадавши ранкові пригоди.
— І не сваримося з бабусями, — додала вона. — Хоча та сама винна. Ну хто так дивиться на людей?!

Задоволена своїм поясненням, дівчина повернулася до кабінету.
Решта ранку минула спокійно. Вона розібрала робочі завдання, відповіла на повідомлення й навіть почала вірити, що найгірше вже позаду.
Але, як виявилося, Всесвіт ще не закінчив із нею.
Близько одинадцятої до кабінету зайшов керівник.
— Колеги, хвилинку уваги. Сьогодні до нашої команди приєднується новий співробітник. Сподіваюся, ви допоможете йому освоїтися.
Дівчина неохоче відірвала погляд від монітора. Новий колега її не надто цікавив, поки це не означало додаткову роботу для неї.

— Заходь, — звернувся керівник до чоловіка, який чекав за дверима.
Почулися кроки.
— Знайомтеся, це…
Дівчина підняла голову й завмерла.
Перед нею стояв чоловік із її сну.
Той самий погляд. Та сама усмішка.
У грудях щось болісно стиснулося, а перед очима промайнули уривки чужих спогадів. Вона побачила себе іншою — закоханою, щасливою, сповненою надій. А потім — його, іншу жінку й приниження, яке перетворило любов на ненависть.
Ні. Тільки не це.
— А це наша колега, — продовжував керівник, представляючи її новачкові. — Вона допоможе тобі з робочими питаннями.

Чоловік усміхнувся й простягнув руку.
— Приємно познайомитися.
Дівчина подивилася на його долоню, а потім повільно перевела погляд на обличчя.
Ти ще й сюди за мною прийшов?!
Вранці автобус утік, потім її облили з калюжі, вона встигла посваритися з незнайомою бабусею, а тепер перед нею стояв чоловік, якого вона бачила у своїх кошмарах.
Може, варто було все-таки попросити блискавку? Принаймні це було б логічним завершенням дня.
— Взаємно, — крізь зуби відповіла вона й потиснула його руку.
У ту ж мить у голові пролунав жіночий голос:

«Ти пошкодуєш про це!»
Дівчина різко відсмикнула руку.
— Усе гаразд? — здивувався чоловік.
— Так, — швидко відповіла вона. — Просто руки холодні.
Ага. А ще в мене, здається, починається божевілля.
Він нічого не запідозрив і повернувся до керівника. Здавалося, чоловік не мав жодного уявлення про те, ким був для неї колись.
А вона сиділа, намагаючись не дивитися в його бік.
Може, це просто збіг? Може, я надто захопилася цими снами й тепер бачу знайомі обличчя там, де їх немає?

Та щойно він засміявся з жарту одного з колег, вона знову впізнала ту саму усмішку.
Дівчина повільно заплющила очі.
— Господи, якщо це карма, то я вже все зрозуміла, — прошепотіла вона. — Обіцяю більше не сваритися з бабусями. Навіть якщо вони дивитимуться на мене так, ніби я вкрала їхню пенсію.
Вона розплющила очі й подивилася на чоловіка.
— Але цього вже занадто.
Бо тепер її минуле не просто переслідувало її уві сні.
Воно щойно влаштувалося з нею в один офіс.