– Ви простолюдини! Ви ніхто! Ви повинні мені поклонятися! – закричала худорлява блондинка з довгим волоссям і гострими нігтями.
– Ти відьма! – гукнув хтось із натовпу.
– Спалити відьму! – підхопив інший голос.
Люди загомоніли, оточуючи жінку з усіх боків. Відступати було нікуди.
Раптом один із чоловіків кинувся вперед. У його руці блиснув ніж.
За мить вказівний палець лівої руки жінки відлетів убік і застряг у стільниці столу, що стояв неподалік. Кров потекла вздовж пальця.
– Знову цей сон!
Дівчина різко сіла на ліжку. Чоло було вкрите холодним потом, а серце все ще шалено калатало.
– Чому мені це сниться? – прошепотіла вона, намагаючись вирівняти дихання. – Невже це моє минуле життя?
Вона заплющила очі, та перед нею знову постав той самий натовп, сповнений ненависті, і блондинка, яка дивилася на людей із неприхованою зневагою.
Невже я справді була такою жорстокою?
Дівчина похитала головою.
– Ні… Цього не може бути.
Вона звісила ноги з ліжка й ступила на холодну підлогу. Від несподіваного дотику здригнулася, але все ж підвелася та попрямувала на кухню. Після такого сну їй конче хотілося води.
Однак навіть у тихому нічному будинку думки не давали спокою. Чомусь вона не могла позбутися відчуття, що цей сон був не просто грою уяви.
Наче хтось наполегливо намагався нагадати їй про те, що вона давно забула.