Мимоволі одружені

Розділ 3. Стефані

Першу половину вечора ми з Найлі просто походжали поміж інших гостей. Я знала тих, з ким би хотіла поспілкуватися, але маски збивали з пантелику. Раніше я думала, що це байка, що через карнавальну маску людину не впізнати. Та тепер переконалася, що це дійсно так. Тож довелось добряче постаратися, щоб “впізнати” бодай когось. Кілька разів я розпочинала розмову, та здебільшого це були нейтральні теми з легкою підводкою до моєї цілі.

— А це важче, ніж здавалося, — зауважила Найлі, яка не відставала від мене ні на крок.

— Угу, — зітхаю оглядаючись. Ми знову підійшли до фуршетного столу в пошуках чогось, що можна було з’їсти після випитого шампанського. Як і більшість гостей, я носила келих з напоєм в одній руці і десерт в іншій. Тільки от відпивати напій перед іншими було зручніше, ніж відкушувати солодощі. А без відповідної їжі навіть слабка доза алкоголю в шампанському для мене виявилось відчутною. От і потрібно було з’їсти щось більш вагоме. Та недовго ми постояли біля фуршету, як ведучий оголосив, що наближається північ. Усі присутні мають зняти маски та запрошуються до головної розваги вечора.

Гості навколо оживившись, почали перешіптувались в передчутті цікаво й лише мене це не цікавило. Мені було важливо було те, що буде після цього. Адже вечір не завершується. І це буде мій шанс нарешті поспілкуватися з тими, заради кого я сюди прийшла. Звісно, я не очікувала, що домовилась про інвестицію в мій бізнес-план чи отримаю замовлення. Та я розраховувала на те, що зможу домовитись про ті зустрічі, які зазвичай отримати важко.

— Відчуваю себе на випускному балу у старшій школі, — сміючись прошепотіла Найлі й я не відразу зрозуміла про що вона говорить. Напевно це відобразилось на моєму обличчі, бо Найлі засміялась:

— Ти забула так? Зараз же обиратимуть головних героїв вечора! Щоправда тут не голосують за короля та королеву балу, а тягнуть жереб.

Пояснення Найлі були зайвими. Я й справді знала про жереб. Холодок тривоги різко пройшовся хребтом. В голові різко все просвітлюється. Мені ніяк не можна брати участь в жеребкуванні! Я рідко щось виграю, але така ймовірність існує. А мені не можна.  Я маю плани. Та наступної миті я видихаю з полегшенням. Адже пригадую, що я не лишала свого імені для розіграшу. Отож мені нема чого боятись. Немає імені — немає участі. А значить ймовірність виграти дорівнює нулю. Задоволена усмішка сама з’являється на моєму обличчі і я розглядаю присутніх. Нарешті знаходжу одне з “потрібних” обличь і збираюся йти до нього. Та тут стається неймовірне…

 

Ну що, здається всі розуміють що ж станеться далі? Але ж Стефані цього не підозрює)))) Чи підозрює? Лишайте ваші думки в коментарях. Також додавайте книгу в бібліотеку та не шкодуйте сердечок. Для вас то не важко, а мені мега підтримка та стимул писати




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше