Глава 7 “Ціна штучного кохання”

Повідомлення висіло в статусі “Прочитано”. І все. Жодної літери у відповідь, жодного дурного чи милого смайлика, якими Ен зазвичай засипав її в нічній переписці. Узі оновлювала чат кожні п’ять хвилин, поки йшла до університету, і з кожною секундою всередині зростала якась глуха образа. Невже він просто проігнорував її? Чи йому байдуже? Думки плутались, змушуючи її знову і знову нервово заправляти фіолетову чолку за вухо, руйнуючи й без того крихкий спокій.

А в репетиційній залі на неї вже чекало справжнє пекло.

— Почали! Сцена в саду! — командував Вільям, развалившись на стільці в першому ряду глядацького залу. На його обличчі грала переможна, єхидна посмішка. Ніс у нього все ще був трохи припухлим після її удару, і це, здавалося, лише підігрівало його бажання помститися.

Узі вийшла на середину сцени. На ній були звичайні чорні джинси та вільна кофта, але подумки вона намагалася одягнути на себе обладунки лицарки — стати сильною, непохитною, але водночас... ніжною. Так вимагав новий безглуздий сценарій.

Крісс, який грав принца, підійшов до неї. Було видно, що йому теж ніяково. Він був хорошим другом, але зараз мав виконувати вказівки мажора. Коли Крісс зробив крок уперед і поклав руки їй на талію, щоб притиснути до себе, Узі вся зіщулилася. М’язи напружувалися, а пальці самі собою стискалися в кулаки. Їй коштувало неймовірних зусиль, щоб просто не вліпити Кріссу черговий затрещина прямо зараз.

— Ти маєш хвилюватися, Портер! — кричав із залу Вільям. — Твоя лицарка боїться, що вас викриють! Подаруй мені емоцію!

Узі змусила себе розслабити плечі і подивилася в очі Крісса, намагаючись згадати репліки.

— Мій принце... ми не можемо, — її голос злегка тремтів, і це була майже не акторська гра — вона дійсно хотіла провалитися крізь землю. — Якщо хтось помітить нас тут... вашій репутації кінець. Королівство не пробачить цього. Нам треба припинити цю романтику.

Крісс, згідно зі сценарієм, наполягав. Він сильніше стиснув її талію, притягуючи ближче, і почав тиснути своїм персонажем на лицарку.

— Мені байдуже до королівства, коли ти поряд, — пафосно вимовив він, схиляючись до її обличчя.

З-за куліс за цим усім спостерігали Лілі, Кевін та Джессіка. На їхніх обличчях була написана щира жалість. Лілі прикусила губу, стримуючи гнівні слова — їм усім було до болю шкода Узі, бо те, що відбувалося, виглядало жахливо і штучно. Це було знущання, а не мистецтво.

— Стоп, стоп, стоп! — Вільям схопився з місця, підходячи до краю сцени. — Жахливо! Нуль пристрасті! Узі, ти стоїш як колода! Крісс, ти наче обіймаєш мішок із картоплею! Мені потрібен вогонь, потрібен справжній поцілунок, щоб ви нарешті зрозуміли, як це має виглядати! Ану, покажіть мені, як ви взагалі цілуєтесь! Живо!

Узі заціпила зуби, відчуваючи, як до горла підступає нудота, а очі наповнюються гарячими сльозами безсилля. Крісс застиг, не наважуючись наблизитися.

І саме в цей момент важкі дубові двері репетиційної зали відчинилися з глухим гуркотом.

У залу увійшов Ен.

Він був у своєму звичному стильному одязі, статний, високий. Здавалося б, він просто прийшов провідати подругу, на його губах була легка, майже невимушена посмішка, але його золотисто-жовті очі... вони були дикими. Узі миттєво згадала його “мафіозну” сторону. Він був злий, неймовірно злий, хоча щосили намагався тримати себе в руках перед сторонніми.

— О, прошу вибачення, що перериваю, — спокійним, але напрочуд глибоким і гучним голосом промовив Ен, проходячи повз Вільяма прямо до сцени. — Я обіцяв Узі прийти на підтримку, подивитися, як вона працює. Мені давно було дуже цікаво глянути на вашу творчість. Продовжуйте, будь ласка. Я просто посижу осторонь.

Вільям трохи розгубився під цим важким поглядом, але самовпевненість швидко повернулася до нього.

— Ну добре. Сідай. А ви двоє — на вихідну позицію! Поцілунок, живо!

Репетиція продовжилася, але тепер атмосфера в залі стала настільки напруженою, що повітря можна було різати ножем. Ен сів на стілець, закинувши ногу на ногу. Зовні він здавався розслабленим глядачем, але всередині нього вирував справжній шторм.

Йому це ой як не подобалося. Взагалі. Він ні за що б собі в цьому не зізнався прямо зараз, але він шалено, дико ревнував. З кожним рухом Крісса, який тримав Узі за талію, з кожним разом, коли цей хлопець притискав її ближче до себе, в Ена всередині все переверталося. Його руки, що лежали на колінах, стислися в кулаки так, що побіліли кісточки. Всі ці “романтичні моменти”, які мали належати лише йому, зараз відбувалися на його очах із кимось іншим. Хтось інший торкався її шкіри. Хтось інший дихав їй в обличчя.

Коли Крісс почав повільно нахилятися до Узі для того самого таємного поцілунку, Ен буквально затамував подих. Його золоті очі звузилися, перетворившись на два хижих бурштинових леза. Спадкоємець мафії всередині нього в цей момент розраховував траєкторію польоту ножа в горло Крісса, і лише залишки “золотого хлопчика” тримали його на стільці.

Узі бачила цей погляд Ена. Вона бачила, як він страждає, бачила його ревнощі, і її власне серце калатало десь у п'ятах. Вона більше не могла цього терпіти. За міліметр від губ Крісса вона різко відштовхнула його від себе.

— Ні! Досить! — крикнула Узі, розвертаючись до Вільяма. — Я вимагаю змінити цей момент! Мені некомфортно! Це абсурд, а не сценарій, я не буду цілуватися тричі за виставу!