Розділ 1

Світ змінювався, Діана відчувала це кожною частинкою своєї душі. Слабким тут не місце, адже виживає тільки найсильніший. До якої категорії віднести себе вона не знала. Знала тільки одне: зламатися, доки не досягне своєї мети вона не посміє.

Крізь пальці рук Діана дивилася на своє місто. Все змінилося. Раніше Дніпро ніколи не було таким. Перші зміни сталися 15 років назад. Діана тоді була ще маленькою (5 років – занадто мало щоб пам’ятати всі ті події), але з розповідей матері можна було зрозуміти, що місцева еліта почала займати своє місце у суспільстві та занадто швидко поширювати власні кордони незаконним шляхом. У Дніпрі почалися наші американські 20-30 роки, але більш сучасного напрямку. Кримінальний світ став первозданним та незмінним для кожного хто існував у їхньому місті. Дніпро розділилося на дві рокові частини: кримінальних геніїв та звичайних людей – які проживали під владою бандитів. Гроші замінили повітря, а авторитет нормальне існування. Вулиці наповнилися мафією та дорогоцінним блиском.

Сестра Діани Саша (котру всі називали просто Алексі), пам’ятала події минулих літ трохи краще, адже їй тоді було 11 років. Але спогади не з самих приємних. Алексі завжди відмовлялася спілкуватися на такі теми, тому що в душі відчувала страх за власне життя і життя своїх рідних (кожне сказане слово може вилізти боком – це знали всі дніпровці, як ранкову мантру на удачу). І Діана не звинувачувала сестру, а навпаки намагалася увійти в її положення і зрозуміти весь біль її душі.

Саме в ті часи батько Діани та Алексі зайняв вершину правління над цілим містом. Він контролював кожного хто приїздив та покидав Дніпро, без його відома нічого не відбувалося і не вирішувалась жодна справа. Діана завжди пишалася своїм батьком і дивувалася його сталевій витримці. Але 4 роки назад його не стало… І вершину правління зайняв інший.

Саме після смерті батька і відбулися наступні зміни.

***

Нічний клуб «Неро». Субота. Північ, 00:03 година

Світло неону відсвічувало від жіночих суконь та чоловічого вбрання. Яскраві відблиски освітлювали зал нічного клубу та створюючи привабливу атмосферу вечірки, змушували поринати у нічне існування з головою. Вона бувала тут кожного вечора п’ятниці, танцювала та веселилась ніби востаннє в житті. Кожне обличчя стало їй наче рідним – тут всі були свої. Лише іноді з’являлися нові персони, вони з цікавістю, а іноді розгублено блукали очима по залу, наче шукали когось знайомого.

Діана Панова добре вливалась в місцевий колорит. Гарна, з привабливою посмішкою та синіми самоцвітами очей, обрамленими густими чорними віями. Діана завжди носила довге каре до плечей, природного каштанового кольору. Вона була невисокого зросту, але це не заважало їй почувати себе впевнено. В будь-якому випадку, Діану завжди рятували високі каблуки, котрі вона вміла підбирати зі смаком. А гарний смак дістався їй від матері, котра завжди ставить стиль на перше місце.

Сизий туман огортав частину танцполу, вона йшла крізь нього пробираючись через натовп присутніх. Ноги ледве слухались, а розум відмовлявся працювати і давав збій.

- Ось ти де. А я тебе шукаю де тільки можна. Подумала, що ти вирішила зникнути без прощання, - голосний сміх Таміли долетів до Діаниних вух веселою серенадою.

- Прощання по-англійськи не в моєму стилі Таміло, - відповіла вона і підняла руку вгору, пропускаючи крізь пальці різнокольорові софіти та дим.

Таміла Моренець стала перед нею і поклала руки на талію. Вона завжди полюбляла так робити, вказуючи на свою важливість. Кристали сірих очей ефектної довгоногої блондинки, прокололи шкіру неприємною прохолодою. Не можна сказати, що вона була подругою життя для Діани, швидше за все просто хорошою знайомою з якою можна добре провести час, коли нудно.

- У мене є одна ідея.

- Говори. Думаю, що твоя ідея прийде мені на допомогу та врятує від буденних проблем, - заговорила злегка зацікавленим тоном Діана.

Таміла весело клацнула пальцями перед її обличчям.

- Я знаю, що тебе це неодмінно зацікавить. Тому що впевнена, що ти так само, як і я хочеш забратися геть з цього клубу і кудись податися.

- Коли все відбувається по одному й тому ж сценарію, то швидко набридає, - погодилась з Тамілою вона.

Блондинка високо задрала підборіддя демонструючи оточуючим свою велич. У світлі кольорового софіту, волосся дівчини з блондинистого перетворилося на фіолетове.

- У тебе щось сталося? Я помітила, що ти сьогодні в поганому настрої. Дай вгадаю… Знову мама?

- Молодчинка, від тебе нічого не приховати. Твоя здатність до вгадувань надзвичайно дивовижна, - посміхнулась правим куточком губи Діана. – Моя мати, як завжди… Ну, ти її знаєш. Проблеми виникають на рівному місці. Навіть не уявляю де вона їх бере.

- Аби у мене була така матір, я б давно втекла з дому.

- І що б ти потім робила? – запитала Діана піднявши брови.

- Сіла до авто і поїхала світ заочі. Десь за горизонтом зустріла свого принца, і було б у нас як в тій казці: «І жили вони довго та щасливо».

- Ага, мрій, - скептично хмикнула Діана. – Так що там за ідея, чи ти вже забула?

- Е, ні! Не дочекаєшся. Давай вийдемо, тут занадто шумно, - Таміла взяла подругу під руку і рішуче ступила до виходу.