4.2

⚜

Попри мої сподівання, стукіт у двері почувся вже за пів години. Він пролунав тричі, а після невеликої паузи — ще двічі. Увесь цей час ми з Лів визирали в таверну, стривожено вдивлялися в двері й чекали, коли невідомий залишить їх у спокої. Однак той, схоже, геть не поспішав, і був не один, адже незабаром пролунали нерозбірливі слова, а стукіт змінився на шурхіт і шкрябання.

Я витерла руки від борошна об фартух і вийшла вперед. Кого ж це там, таких набридливих, чорти принесли? Лів вхопила мене за руку й дивно зиркнула на двері, коли крізь вузьку щілину впало кілька листів і, очевидно, ранкова газета. Тоді всі звуки раптом припинилися.

— Пошта, — відрізала Лів і повернулася до закручування канельбулларів.

Недобре, напевне, залишати пошту валятися на підлозі. Тож я підійшла, нахилилася й, покрутивши конверти між пальцями, охайно їх зрівняла, наостанок прихопивши газету. Та вмить зачепила мою увагу крикливим заголовком: «Розшукується!» — на головній сторінці.

Цікаво, що портрет людини в розшуку, схоже, малював не дуже досвідчений митець. Ні, ну що це за брови такі? Широченні, що пів лоба собою закривають. Очі маленькі, губи розтягнуті. Якби була можливість намалювати бороду, її, певно, теж домалювали б, проте конкретно на цьому підборідді й ранкова щетина не поміститься… А ніс! Кривий, гачкуватий і попри це найбільше нагадує картоплину!

— Що там? — поцікавилась Лів.

Я розвернула портрет бідолахи до неї. Лів зиркнула на нього, зойкнула й, стиснувши губи, похитала головою:

— Такого знайти не стане проблемою, якщо він дійсно так виглядає…

— Еге, — погодилась я й поклала листи на чисту поверхню столу.

Газету я не відклала, розгорнувши її на наступній сторінці й уголос зачитавши:

— Особливі прикмети: низький зріст, темні очі, проблеми з вимовою приголосних звуків… Промишляє на іншій частині королівства…

— В іншій частині королівства? — повторила Лів, і я знизала плечима.

— Тут так написано!

— Гаразд-гаразд, читай далі!

— Звинувачується у державній зраді, седиції й… — тут я зробила паузу й присвиснула: — заколотництві.

— Ти ба! Гарненький списочок!

Я погортала газету далі, проте не знайшла нічого цікавого. Можливо, якраз тому, що весь випуск був присвячений злодієві, діям короля Еліаса проти нього, а також численним подвигам правителя, про які, якщо чесно, згадувалося мало не на кожній сторінці. Потім повернулася на першу, адже через портрет найбільшого лиходія королівства геть забула подивитися на редакцію.

— Королівська редакція, — прочитала я й поклала газету на стіл.

Лів тим часом поставила канельбуллари до печі й відтрусила руки від борошна.

— Булочок буде вдосталь, — сказала вона в нікуди, оглянувши кількість закрученого тіста з корицею. — На всіх вистачить.

Я усміхнулась.

— Так, це точно.

— Бодай цього вечора всі будуть нагодовані, — додала Лів із домішкою смутку, і я не могла стриматися, щоб не обійняти її.

— Усе буде добре, — запевнила я.

Лів гмикнула, незграбно зігнувшись, щоб покласти підборіддя мені на плече.

— Ти в це віриш?

— Звісно, — я подивилась на неї. — На Драконвік чекають значно кращі часи.

Лів відсторонилася.

— І все ж мене не полишає думка, що все значно гірше, ніж нам здається.

— Ми не можемо знати напевне.

— Ти маєш рацію, — Лів слабко усміхнулась і шморгнула носом. — Так, здається, час уже виймати…

Я схопила зі столу рушник і подалася до печі, згодом оголосивши:

— Готові!

Інгрід повернулась, коли канельбуллари вже охолоджувалися на столі. У руках вона тримала кілька пакунків, загорнутих у газету. Придивившись, я помітила вже знайомі сторінки ранкового випуску й не стрималась, першим ділом повідомивши:

— Ранкова газета й пошта, — я хитнула головою в бік листів на краю столу.

— Так рано? — гмикнула вона, аж тут спинилась і заплющила очі, втягнувши носом повітря. — Аромат неймовірний, дівчатка, і чути його аж на вулиці.

— Ми раді допомогти, — відповіла Лів.

А я, не в змозі відірватися, спостерігала за Інгрід.

Бо як інакше пояснити її граційні, елегантні рухи, з якими вона схопила газету й, недовго потримавши її між пальцями, склала вдвоє.

— Залишу це собі на потім, — промовила вона й широчезно усміхнулась нам. — Рибу привезли хорошу, гості будуть задоволені. Якщо не бажаєте бачити, як я пораюся з нею, ідіть поки відпочиньте, любоньки. Потім приготуємо обід.

— Гаразд, — я кивнула й зняла фартух. — Дякую, що дозволили допомогти.

— Це я маю дякувати, — відмахнулась Інгрід. — Помічниці тут трапляються нечасто.

— Ми прийдемо, — пообіцяла я й, почекавши на Лів, вийшла.

За дверима я спинилась і не дала Лів зачинити їх, підставивши під косяк ногу.