Розділ 4

Астрід

Таверна зі зрозумілих причин не прокидалася рано, на відміну від своїх обивателів. Минулого пізнього вечора ані я, ані Лів не мали особливого бажання спускатися вниз, хоча веселі стукіти пивних кухлів було чути й нагорі, мов ті дзеленчали стінами всього будинку. Значно тихіше стало лиш близько середини ночі, коли вже ніхто з нас не міг зімкнути очі. Хоча навряд чи ми змогли б — потрібно було стільки всього обговорити!

Інгрід поралася внизу, коли ми увійшли в порожню залу таверни.

— Ви зарано, дівчатка, — мовила вона замість привітання, коли побачила нас. — Сніданок подаватимуть пізніше. І чому вас учора не було на вечері?

Ми з Лів перезирнулися.

— Ми вчора цілий день спали після важкої дороги, — збрехала Лів. — А ще ми дуже вдячні за вашу гостинність.

Інгрід дивно подивилась на нас і насупила брови. Утім, перш ніж вона встигла щось сказати, я спитала:

— Ми можемо чимось допомогти?

Інгрід вагалась. Та й ми з Лів не дали їй багато часу для міркувань, одночасно потягнувшись за стільцями біля столів.

— Гаразд, дівчатка, — Інгрід кривувато усміхнулась, утім без натяку на роздратованість нашою нав'язливістю. — Коли ви вже такі милі, я не маю права відмовитися.

Я не збираюся спростовувати думку про те, що ми це робили з вдячності, — бо це чистісінька правда! Проте й не могла не плекати надію на те, що сьогодні вночі ця дивовижна історія закінчиться й ми повернемося до свого рідного Драконвіку, мов нічого й не сталося.

І ми забудемо про цю невелику подорож, як про страшний сон, навіяний історією нашого королівства.

— Якісь ви сумні, дівчатка, — бовкнула Інгрід і хитнула головою. — Залиште стільці й ідіть за мною, знайду вам фартухи. Вмієте обходитися з рибою?

— Якою рибою? — перепитала Лів, і Інгрід безсоромно засміялась.

— Отже, допоможете з випічкою, — повідомила вона й передала кілька білих фартушків. — Стільки дітлахів увечері приходить, усіх і не прогодуєш…

Лів понурила голову, вдало приховавши цей рух зав'язуванням стрічок тканини на спині. Я ж, не володіючи навичкою тактовності, не посоромилась спитати:

— Невже у ваших краях все так погано?

— На зайвий шматочок хліба не скаржимося, — відповіла Інгрід і плеснула в долоні. — До роботи, дівчатка! Борошно у шафі, кориця на столі… Канельбуллари ліпити вмієте?

— Вміємо, — гордовито промовила Лів і полізла до шафи. — Будуть найкращі!

— Аякже, — лагідно погодилась Інгрід і, зітхнувши, оголосила: — Тоді, коли вже помічниць маю, піду на ринок за свіжою рибою.

Я відволіклась від фартуха.

— Інгрід?

Вона мугикнула й повернулась до мене.

— Власник будинку сьогодні вдома?

— Він рідко буває вдома, любонько. Тобі щось потрібно?

— Ні, що ви! — я сором'язливо потупила погляд. — Ми просто хотіли віддячити за гостинність і йому теж…

— Ви вже достатньо віддячуєте, — загадково промовила вона, і лиш тоді я помітила, що жінка уважно стежить за тим, як Лів замішує тісто.

Потім вона різко розвернулася й штовхнула двері, наостанок кинувши:

— Чужим двері, поки мене немає, не відчиняйте!

Двері грюкнули. Я повернулась до Лів і стала поруч із нею за столом, коли вона буркнула:

— Було б непогано ще знати, кого потрібно вважати чужим.