Глава 30

Коробки з піцою розклали прямо на великому журнальному столику в номері хлопців. Кімнату миттєво заповнив божевільний аромат розплавленого сиру, шинки та базиліку. Кіра сиділа на краєчку крісла, намагаючись не дихати занадто часто – губи досі ніжно пощипувало після ліфта, а серце заходилося від одного лише погляду на Дана, який спокійно влаштувався навпроти.

Яр однією рукою тягнув гарячий шматок піци, а іншою вже активно клацав по клавіатурі ноутбука, де в монтажній програмі крутилися похмурі краєвиди Личаківського цвинтаря.

- Ну що, крихітко, - прожувавши, весело почав Яр, киваючи на екран. – Начитка цього разу не така драйвова, як завжди, але будемо сподіватись, що підписники не заснуть під твої розповіді про львівських закоханих. Тільки от... Дань, ти що, мікрофон до неї притуляв? Чого воно так гупає на аудіодоріжці в кінці зйомки? Мені довелося баси прикручувати.

Кіра ледь не вдавилася скоринкою піци й нервово ковтнула мінералку. Дан навіть оком не повів, спокійно відпиваючи чай.

- Там був сильний вітер. І місце специфічне, хвилювалися, - абсолютно рівним голосом відповів Дан, але куточок його губ знову зрадницько сіпнувся вгору.

- Ну-ну, вітер у нас тепер у всьому винен, - пробурмотів Яр. Раптом він різко закрив обличчя руками, гучно застогнав і підскочив зі стільця. – Все! Мозок офіційно вийшов з чату. Якщо я зараз не вип'ю нормальної кави, я замість Білої Пані змонтую туди білого мужика. Терміново потрібна кава та шоколад!

- Я сходжу! – кинула Кіра і підірвалася з крісла так стрімко, наче під нею загорілася оббивка. Думка про те, що вона залишиться в цьому номері наодинці з Даном, поки Яр десь ходитиме, викликала в неї паніку. Очі Дана вже зараз дивилися на неї з такими неприхованими намірами, що дівчина ледь не відчувала його руки на собі. – Мені якраз треба провітритися! Я швидко, тут за рогом є цілодобовий супермаркет.

Яр здивовано підняв брову, а потім хитро поглянув на брата.

- Саму вночі у незнайомому місті я тебе не відпущу, - абсолютно по-джентльменськи заявив Яр, накидаючи куртку. – Ми швидко. Дань, не чіпай ноут, щоб не видалилось відео.

- Добре, ідіть уже, - тихо кинув Дан, проводжаючи Кіру довгим, важким поглядом, від якого в неї знову перехопило подих.

Нічний Львів зустрів пару тихим шепотом. Вузькі, романтично освітлені вулички дихали прохолодою, а бруківка виблискувала під світлом жовтих ліхтарів. Вони швидко дійшли до маленької цілодобової кав'ярні, де пахло корицею та кавою, купили два великі стаканчики гарячого американо та плитку чорного шоколаду для гарного настрою.

На зворотному шляху Кіра нарешті трохи розслабилася, вдихаючи вологе львівське повітря. Вона йшла, дрібними ковтками пила каву й думала, що кризу нарешті подолано. Але Яр не був би Яром, якби не мав своєї думки на цей рахунок.

Проходячи повз одну з масивних старовинних брам, Яр раптово перехопив її за лікоть і м'яко, але наполегливо затягнув углиб – в один із тих знаменитих, затишних львівських двориків. Тут панувала густа напівтемрява, пахло землею, нічними квітами та вологою.

- Яр, ти що робиш? Нам треба йти... – почала було Кіра.

Яр мовчки забрав із її рук стаканчик, поставив обидва на широке підвіконня старовинного заґратованого вікна й розвернув дівчину до себе. Його обличчя опинилося зовсім близько, і весь його звичний жартівливий тон кудись зник.

- Я грав за твоїми правилами весь день, крихітко, - тихо, з абсолютно нетиповою для нього серйозністю сказав хлопець, заглядаючи їй в очі. – Тримав цей дурний метр, бігав навколо з рулеткою, удавав робота-оператора. І навіть терпів ваші з Даном ігри в переглядання та усамітнення. Але думаю, тепер моя черга отримувати плюшки.

Кіра встигла лише здивовано підняти брови, як Яр м'яко обняв її за плечі й нахилився. Він поцілував її зовсім не так, як у замку. Це був неймовірно ніжний, обережний, майже трепетний поцілунок із легким присмаком кави на губах. Він ніби питав дозволу, ніби намагався показати, що за його маскою веселуна ховається щось дуже справжнє і глибоке.

Кіра завмерла, приймаючи його увагу. Її серце знову заколотилося, але всередині панував повний хаос. Вона не поспішала відповідати на поцілунок, бо в її голові досі палало гаряче божевілля з ліфта з Даном. Вона відчувала, як її буквально розриває на шматки між двома братами.

Яр відсторонився першим. Він не став тиснути. Натомість тепло посміхнувся, м'яко чмокнув її в щоку й забрав каву з підвіконня.

- Ходімо, крихітко. А то Дан там уже, мабуть, діру в дверях проглядів, - підмигнув хлопець і упевнено взяв її за руку, переплітаючи пальці. Так до самого номера і довів.

Повернувшись, Яр одразу ж засів за ноутбук. Атмосфера в кімнаті змінилася: Дан мовчки сидів у кутку зі своїм ноутом, працюючи та інколи переводячи важкий, проникливий погляд із дівчини на брата, але нічого не питав. Кіра сиділа поруч, тримаючи в руках захололу каву, і почувалася так, наче сидить на пороховій бочці.

За годину Яр тріумфально ляснув долонею по столу:

- Готово! Одна наука, жодного компромату та незручних моментів. Заливаю!

Відео з Личаківського цвинтаря одразу ж з'явилося на сайті університету. Коментарі почали випливати майже одразу. Звісно, цього разу вони не були такими вибуховими й дикими, як після випуску з поцілунками, але хвиля зацікавленості нікуди не зникла. Інтернет пам'ятав усе.

Кіра відкрила телефон і почала читати вголос:

- «Ой, як атмосферно... Але почекайте, а де продовження серіалу? Кого вона все-таки обрала? Автори, не розчаровуйте нас!», «Відео супер, але інтрига не розкрита! Дівчино, дайте відповідь!».

Кіра ніяково посміхнулася, намагаючись перевести все в жарт:

- Ну от, бачите, народ вимагає ліричної лінії...

Вона підняла очі й раптом замовкла.

Яр повільно закрив ноутбук. Він дивився на неї впритул – абсолютно серйозно, без жодної тіні своєї звичної посмішки чи жарту. Поруч так само рівно й очікувально випрямився Дан, зафіксувавши її своїм крижаним, уважним поглядом.