Глава 29

Кіра прокинулася з дивним відчуттям полегшення. Подушкотерапія подіяла на хлопців просто магічно. Спускаючись у хол, вона очікувала побачити або двох побитих життям юнаків, або черговий раунд їхнього мовчазного протистояння. Проте хлопці сиділи за столиком біля виходу абсолютно спокійно. Дан зосереджено чистив об'єктив камери, а Яр розповідав адміністраторці готелю про те, як сильно львівська кава вплинула на його особисте життя. Побачивши Кіру, він слухняно замовк, підхопив штатив і витягнувся в струнку.

- Доброго ранку, Кіро! – бадьоро відчеканив Яр, приклавши руку до скроні та звернувшись до неї на ім’я, а не звичне «крихітка». – Особовий склад до зйомок готовий. Світло налаштоване, карти пам'яті порожні, совість... майже чиста.

- Доброго ранку, - м'яко відповів Дан, підводячись і закидаючи сумку на плече. Його погляд ковзнув по її обличчю, затримався на губах і знову піднявся до очей. Кіра відчула, як під цим поглядом по спині пробігли знайомі мурашки.

- Привіт, хлопці, - Кіра постаралася, щоб її голос звучав максимально по-діловому. – Наш план на сьогодні – Личаківський цвинтар. Нам потрібні кадри готичних надгробків, склепів і загальна містична атмосфера для третього розділу. І пам'ятайте: ми працюємо. Ніякої самодіяльності.

- Так точно, шеф! Дотримуюся дистанції в метр! – кивнув Яр і витягнув з кишені будівельну рулетку, демонстративно відміряв метр від себе до Кіри й зафіксував її з голосним клацанням. – Бачиш? Жодних порушень кордонів. Я сьогодні – втілення професіоналізму та цноти.

Дан лише важко зітхнув і похитав головою:

- Ходімо вже, професіонали. Поки ти міряєш сантиметри, сонце підніметься і знімемо ми хіба що твою тінь.

Личаківський цвинтар виглядав незабутньо. Старезні дерева розкинули свої крони, закриваючи небо й створюючи напівтемряву навіть серед білого дня. А от склепи… вони здавалися витворами мистецтва з іншого століття і змушували зупинятися та з захватом роздивлятися незвичайні скульптури.

Тим часом, Яр дійсно тримав слово. Він бігав між надгробками, виставляв ракурси й говорив виключно термінами:

- Кіро, будь ласка, стань біля цього плачучого ангела. Так, добре. Змістися на два градуси праворуч для кращої експозиції. Обличчя трохи лівіше... О, супер! Картинка – чистий Голлівуд…

Кіра мимоволі посміхнулася. Спостерігати за Яром, який намагався бути серйозним, було тим ще видовищем. Проте, коли вона почала говорити на камеру, її голос зазвучав упевнено й глибоко.

Вони заходили все далі в старі, малолюдні алеї, де бруківка ставала вологою й слизькою від джерела, що пробивалося десь під корінням вікових дубів.

- Так, тепер знімемо загальний план ось того склепу з готичною аркою, - кинула Кіра і зробила крок назад, зосереджено дивлячись у свій блокнот із нотатками.

Вона не помітила, як її кросівка наступила на порослу мокрим мохом кам'яну плиту. Нога миттєво поїхала вбік. Кіра зойкнула, втрачаючи рівновагу, і вже приготувалася до жорсткого приземлення на історичну бруківку разом із блокнотом.

Але впасти в котрий раз їй не дали.

Дан, який весь цей час мовчки йшов трохи позаду, контролюючи звук у навушниках, зреагував миттєво. Він не став робити пафосних жестів чи кричати. Він просто зробив швидкий крок уперед, міцно перехопив її як котиня за шкірку і поставив на ноги. Блокнот Кіри вилетів з рук і з тихим шелестом упав на траву, але сама вона вже впевнено стояла.

- Обережно, тут дуже слизько, - тихо, ледь хрипко промовив Дан. Його сірі очі опинилися так близько, що вона могла розгледіти в них золотисті цятки. – Ти по приїзді краще оформи страховку, бо я вже дивуюсь, як ти дожила до свого віку.  

Кіра зітхнула і почервоніла. Метр дистанції? Мамині застереження? Все це вмить вилетіло з голови, залишивши лише шалений стукіт її власного серця.

- Я... дякую, Дане, - прошепотіла вона, не поспішаючи відсторонюватись.

- Завжди будь ласка, - повільно, майже неохоче відступив Дан, дозволяючи їй знову твердо стояти на ногах, але його долоня ще на секунду затрималася на плечі дівчини, даруючи заспокійливе тепло.

Цю інтимну тишу безжально порушило гучне театральне зітхання з-за сусіднього склепу.

Яр стояв там, спершись на штатив, як на костур, і з трагічним виразом обличчя спостерігав за цією сценою.

- Ну звісно! – вигукнув він, сплеснувши руками. – Варто мені на секунду відволіктися на художнє знімання павутини, як ти знову включаєш режим рятувальника Малібу! Дань, це нечесно. Я теж бачив, що вона падає, просто в мене в руках був об'єктив!

Кіра швидко нахилилася, підняла свій блокнот і почала нервово обтрушувати його від сухої трави, намагаючись приховати густий рум'янець, який залив її щоки.

- Об’єктив – це дуже важлива річ, Яре, - з абсолютно серйозним обличчям відповів Дан, хоча в його очах стрибали бісики. – Радий, що ти розставив пріоритети.

- А, то ти так?! –рішуче підхопив камеру Яр. – Ну все, тримайтеся. Зараз я зніму такий кадр, що ви обоє обридаєтеся від моєї геніальності. Кіро, ставай біля тих готичних воріт. Я покажу тобі, що справжня пристрасть – це не коли тебе смикають за шкірку, а коли тебе знімають в правильному ракурсі!

Кіра засміялася, відчуваючи, як напруга нарешті спадає, і слухняно пішла вказувати Яру новий об’єкт. Проте, проходячи повз Дана, вона помітила, що той усе ще дивиться на неї тим самим теплим, обіцяючим поглядом. І, здається, цей знімальний день мав стати дуже гарячим, попри прохолодну львівську погоду…

Зйомки на Личаківському цвинтарі нарешті закінчилися. Кіра була виснажена, але задоволена: кадри вийшли неймовірно атмосферними, готичними й абсолютно професійними. Яр усю дорогу назад у бусі поводився як шовковий, міцно притискаючи до грудей сумку з камерою. Флешка була в нього, і він уже гарячково планував, як змонтує новий шедевр без жодних поцілунків, щоб не гнівати маму Кіри й не бентежити вразливу душу декана.

Коли Геннадій припаркувався біля готелю, всі троє нарешті відчули, як сильно втомилися. Вони зайшли в теплий, пахучий кавою хол.