Глава 26

Велика бальна зала Підгорецького замку вночі виглядала зловісно. Десь у кутку на штативі тихо світився вогник камери – Яр таки увімкнув режим нічного бачення, як і планував.

- Ну що, мисливці за привидами, - пошепки, але звичним театральним тоном почав Яр, крутячи головою. На екрані камери вся кімната виглядала фосфорно-зеленою, наче у грі на виживання. – Кажуть, саме тут, на цьому паркеті, Білу Пані бачили найчастіше. Може, вона теж любила танцювати, або просто шукала, де тут ловить вай-фай. Крихітко, твій вихід. Розкажи так, щоб у підписників кров у жилах застигла.

Кіра вийшла на середину зали. Серце калатало десь у горлі, і зовсім не через привидів. Вона відчувала, як за її спиною, біля рекордера, стоїть Дан. Його заява досі дзвеніла в неї у вухах. Нахаба. Маніпулятор. Чесна боротьба в нього, бачите?!

- За легендами, - почала Кіра, намагаючись тримати голос рівно й дивитися прямо в зелене око об'єктива, - граф Жевуський був настільки ревнивим, що не міг витримати навіть поглядів інших чоловіків на свою молоду дружину. Саме через ці дикі, некеровані ревнощі він і замурував її живцем у стінах цього замку. Відтоді її душа не знає спокою, блукаючи тут кожної ночі…

- Стоп! Знято! – раптом голосно вигукнув Яр, перериваючи її на пів слові.

Кіра здригнулася від несподіванки.

- Що таке? Я погано прочитала? Звук перевантажився?

- Та ні, прочитала як по нотах, - Яр відійшов від камери й повільно, з абсолютно невловимою, хитрою посмішкою рушив прямо до неї. – Просто я подумав… Які ж дурні були ці графи. Замурувати таку красу в стіну через ревнощі? Це ж наскільки треба позбутися клепок у голові.

Дан ззаду навіть не ворухнувся, але Кіра почула, як скрипнув паркет під його кросівком. Напруга в залі стала такою щільною, що її можна було різати ножем.

Яр підійшов до Кіри впритул, майже копіюючи нещодавні рухи свого брата, але в його очах не було похмурої важкості – там палав чистий, азартний вогонь. Він заглянув їй в очі, і в його голосі раптом зник весь підлітковий гумор.

- Знаєш, крихітко, - тихо, але так, щоб Дан точно почув кожне слово, сказав Яр, м'яко перехоплюючи її за талію. – Я б тебе ніколи ні в яку стіну не замурував. І в кутку ховатися не примусив би. Я б тебе просто вкрав. Прямо зараз.

- Яр, ти що… - тільки й встигла вимовити Кіра, округливши очі.

Але Яр не збирався чекати. Він же попереджав, що чесно грати не буде.

Одним швидким, упевненим рухом він притягнув її до себе й палко, гаряче притиснувся до її губ. Це був абсолютно інший поцілунок, ніж із Даном – не похмурий шторм, а зухвалий, завойовницький напад. Яр цілував її відкрито, напористо, смакуючи кожну секунду й демонстративно показуючи, що він не збирається віддавати її без бою.

У Кіри в голові сталося повне замикання. Два поцілунки від двох братів за один вечір в одному замку! Це був уже якийсь бермудський трикутник, де її здоровий глузд тонув назавжди. Пальці Кіри безпорадно вперлися в груди Яра, а в голові крутилася єдина панічна думка про те, що камера досі пише все це в режимі нічного бачення!

Яр відірвався від її губ, задоволено і трохи зухвало посміхаючись, і кинув швидкий погляд через її плече – прямо на Дана.

Дан стояв на тому ж місці, але його пальці стиснули ручку мікрофона так, що побіліли кісточки. Навіть у напівтемряві було видно, як на його щелепі заходили жовна. Його сірі очі перетворилися на дві крижинки.

- Ну що, крихітко? – з легкою усмішкою кинув Яр, не випускаючи Кіру з обіймів та дивлячись на Дана. – Як тобі такий поворот у нашому сценарії? По-моєму, емоцій та трешу тепер точно вистачає.

Дан повільно опустив рекордер на підвіконня. Він зробив два важкі кроки вперед, зупинившись поруч із ними. Здавалося, повітря навколо нього зараз вибухне від люті. Він подивився на перелякану Кіру, яка важко дихала після поцілунку Яра, а потім перевів погляд на брата.

- Я ж казав, що розумію, - хрипло й тихо відповів Дан, і від цього спокійного, але смертельно небезпечного тону в Кіри знову пробігли мурашки. – Але не думай, що один вкрадений раунд означає перемогу у війні. Мала сама зробить вибір.

Дан розвернувся і попрямував до виходу із зали, кинувши на ходу:

- Я перевірю машину. Зйомку закінчено.

Кіра залишилася стояти посеред фосфорично-зеленої зали, переводячи погляд із задоволеного своєю нечесною грою Яра на спину Дан. Серце калатало як божевільне. Вони грали в свої чоловічі ігри, а їй тепер доведеться якось виживати в одній машині з обома.

Дан уже майже дійшов до масивних дубових дверей зали, коли Кіра нарешті повернула собі здатність не просто дихати, а діяти. Вона різко виплуталася з обіймів Яра, так що той аж хитнувся від несподіванки.

- Стояти обом! – дзвінко й напрочуд владно скомандувала вона.

Голос дівчини прозвучав настільки безапеляційно, що Дан застиг у дверях і повільно розвернувся. Яр, який уже збирався знову посміхатись, теж притих, здивовано піднявши брови.

Кіра рішучим кроком підійшла до штатива. Червоний вогник камери все ще зрадницько миготів, фіксуючи кімнату в зеленому нічному режимі. Вона одним різким рухом натиснула кнопку стоп, вимкнула апарат, а потім залізла пальцями в слот і з характерним клацанням витягла флеш-карту. Ховаючи її в глибоку кишеню куртки, вона повернулася до братів. Очі її палали такою люттю, що будь-який привид Підгорецького замку зараз попросився б назад у стіну.

- Ви що, два підземні тролі, зовсім клепки розгубили по дорозі?! – заговорила вона швидким, обуреним напівшепотом, переводячи погляд з одного на іншого. – Ви що тут влаштували? Які ще раунди? Яка війна?!

- Крихітко, та я просто… - спробував увімкнути свою чарівність Яр, роблячи крок до неї.

- Помовч, Яр! – відрізала Кіра, тицяючи в нього пальцем. – Ти не збираєшся грати чесно, так?! Це твій план був – випросити в охоронця ключі, налаштувати нічну зйомку, затягнути мене в напівтемну залу, щоб просто позмагатися зі своїм братом у підкатах?! Ти взагалі пам'ятаєш, навіщо ми сюди приїхали? Це дипломний проект! Науковий блог! А ти лізеш цілуватися під увімкнену камеру! Я тобі що, головний приз у конкурсі автомеханіків чи сюжет для хайпу в ТікТоку?!