РОЗДІЛ II

-Заходьте! – крикнула Аліна Віталіївна не відволікаючись від журналу і продовжила злегка покачувати ногою під столом. Двері зі скрипом відчинилися і голови присутніх повернулися на звук.

-Доброго ранку, прошу вибачення, це 10-В? – до класу зайшов високий хлопець в чорних джинсах і довгій футболці кольору хакі, що досягала майже середини стегна і на вигляд була на декілька розмірів більше за потрібний. На правому зап’ясті висіло пару плетених браслетів з тонких кольорових стрічок, а на шиї звисав продовгуватий камінець бурштинового кольору на довгій мотузочці.. Також його як і Майю не зупинило те, що на вулиці було близько 5 градусів морозу і прийшов в кросівках. На обличчі грала легка посмішка, скроні і потилиця були вибриті, а інша частина темного, від природи, злегка кучерявого волосся була зібрана в легкий пучок. Через плече був перекинутий темно-жовтий рюкзак. Аліна Віталіївна відволіклася від заповнення журналу, відклала ручку і повернулася в сторону хлопця, перекинула одну ногу через другу і поправивши свої прямокутні окуляри кінчиком вказівного пальця відповіла:

-Так, це 10-В, а Ви…?

-Лука Балей. – не давши договорити сказав хлопець – Я новий учень. Генадій Олександрович сказав, що тут я можу знайти свій новий клас.

-О так-так, він мене попереджав про те, що має прийти новий учень. – вчителька піднялася зі свого місця і підійшла ближче до хлопця – Що ж, тоді приємно познайомитися, я твоя нова класна керівниця, Аліна Віталіївна. Сподіваюся тобі у нас сподобається.- вона тепло посміхнулася і розвернулася обличчям до учнів – А тепер вибирай собі місце і давайте вже нарешті почнемо урок! В тебе вже є всі необхідні підручники?

-Так, не переймайтеся! – відповів Люк і відвернувшись від викладачки і вперше поглянув на своїх нових однокласників. Двадцять дев’ять пар очей одночасно дивилися на нього і намагалися спіймати кожну деталь його зовнішності і неначе хотіли просканувати його наскрізь. Хлопець почав іти вперед, буквально відчував як в ньому з хвилини на хвилину почнуть пропалювати дірки ці зацікавлені поглядами. Він помітив декілька вільних місць, проте всі вони знаходилися майже в центрі класної кімнати і поряд з тими хто максимально зацікавлено дивилися  тому він продовжив іти до кінця де залишилося останнє вільне місце. За цією партою сиділа єдина людина яка взагалі не звертала увагу на нього і чесно кажучи це навіть радувало.

Місце поряд з дівчиною, яка щось записувала в зошиті, було вільне, але на ньому стояв її рюкзак темно-сірого кольору з декількома значками на ньому. Він підійшов до цього місця і пошепки промовив:

-Вибач, я можу сісти тут? – дівчина припинила писати і заклала пасмо волосся за ліве вухо на якому Люк встиг помітити чотири акуратні сережки, що злегка поблискували на промінні ранкового сонця і повернула голову до хлопця. Потім поклала ручку, яку досі тримала в руці і потяглася за рюкзаком щоб переставити його зі стільця під парту, в той же час вільною рукою вказуючи на вже вільне місце поряд з собою і відвернувшись спрямувала погляд на дошку.

Люк сів за парту і врешті взявся готуватися до уроку, а закінчивши знову перевів погляд на свою нову сусідку. У неї гарний профіль, злегка пухкі губи, рівний ніс і довгі чорні вії понад привідкритими очима. Вирішивши, що це не дуже ввічливо витріщатися на людей він перевів погляд на клас . Всі нарешті повернулися до своїх занять, проте все одно продовжили час від час кидати погляди то на Люка та на його сусідку по парті, а вчителька, яка пару хвилин тому м’яко йому посміхалася тепер кидала невдоволені та злегка роздратовані погляди в сторону їх парти.   

«-Та чого ж вони так витріщаються?» - обурився сам до себе  Люк і так і не зрозумівши причини вирішив забити на це, все ж не вперше.  Аліна Віталіївна, нарешті перевела погляд в іншу сторону і взялася  щось зачитувала стоячи біля дошки, проте, чесно кажучи, слухати її не було жодного бажання, тому Люк підпер голову рукою і просто намагався не заснути.

«-Як можна ставити першим уроком основи здоров’я? Заснути – нічого робити.»

Очі невмолимо закривалися, а мозок просто відмовлявся сприймати те, що розповідала біля дошки вчителька. Він знову повернув голову в сторону своєї сусідки яка на вигляд дуже уважно слухала все про, що говорила Аліна Віталіївна і тут йому в голову сяйнула одна ідея. Хлопець швидко відшукав невеликий аркуш в клітинку і почав щось на ньому писати, а закінчивши посунув його до дівчини поряд. Вона підняла погляд а Люка, а потім відкрила записку:

«Хай! Я Люк, а ти?»

Прочинавши дівчина глянула в сторону вчительки, котра в цей момент відвела від них погляд і тепер дивилася в інший кінець класу, взялася писати:

«Я Майя. Приємно познайомитися»

Вона швидко відписала відповідь і повернула аркуш Люку. Посмішка на обличчі хлопця стала ще ширша і він знову написав:

«Як ти можеш так уважно слухати і не засинати? Це ж смерті подібно»

Майя відповіла коротко:

«Я не слухаю.»

Люк прочитав відповідь і перевів здивований погляд на свою сусідку. Майя лише трохи посміхнулася і потяглася правою рукою до вуха яке досі було сховане під волоссям. Потім протягла Люку лодоню в якій лежав маленький чорний навушник круглої форми.

-Вони дуже допомагають на уроках Аліни Віталіївни. – пошепки сказала Майя.

-Абсолютно згоден – так само пошепки відповів Люк.

Дівчина поклала навушник поряд з пеналом і розблокувавши планшет зупинила музику, а Люк вирішив таки запитати те, що його цікавить зараз мабуть найбільше:

-Слухай, а що це з ними?

-З ким? – Маяй тільки виключила планшет тому не до кінця розуміла про кого говорить Люк, а той лише мовчки кивнув в сторону однокласників, які продовжували «непомітно» спостерігати за ними.