РОЗДІЛ I

-Дідько, я запізнююся! – погляд падає на невеликий ручний годинник. Маленькі чорні стрілочки невблаганно рухалися по білому циферблату з маленькими акуратними цифрами. До початку уроків залишилося 5 хвилин, а до школи йти ще як мінімум 10! – Перший день після канікул, а я вже запізнююся! Чому будильник вирішив не задзвонити саме сьогодні?! Треба сказати Нелі щоб не чекала на мене і йшла на до класу. – дівчина дістала телефон, зайшла в месенджер і швидко набрала повідомлення.

 7:55    «Привіт, йди до класу, не чекай на мене. Я знову запізнююся (>_<) »   :Майя

Неля:   «Привіт! Я так бачу, що не тільки в мене семестр почався весело (/^▽^)/   7:55  

7:56   «А в тебе, що сталося?»   :Майя 

Неля:   «Прийдеш в школу, розкажу, а зараз іди швидше, бо все таки перший урок з Аліною Віталіївною»  7:56

7:56   «Гаразд, до зустрічі)»   :Майя   

Неля:   «До зустрічі))»   7:56

Маяй виключила телефон, швидко поклала його в кишеню і продовжила йти, прискоривши крок. Жовта коротка куртка і чорний шарф в крупну булу клітинку, необережно накинутий на ший під час, буквально, вильоту з квартири, виділялися на фоні сірої маси ще сонних людей , які вже знайомим їм маршрутом поспішали на роботу. Проїжджа частина вже було очищена від снігу несла на собі великі, маленькі, непомітні та яскраві машини, що блимали вогниками фар проїжджаючи повз тротуар та зупиняючись на світлофорах пропускаючи пішоходів. Яскраво оранжеве ранкове сонце визирало з-за голих дерев та високих багатоповерхівок. Проміння відблискувало від вікон будинків та падали на холодні вулиці міста, перехожих та невеликі кучугури снігу, намагаючись неначе нагріти їх лише теплом свого світла. Темне коротке волосся дівчини злегка розвивалося на ходу, а охайні, несхожі одна на одну, сніжинки не переставали чіплятися за густі чорні брови та обережно осідати на вії, заважаючи бачити дорогу поперед себе. Морозне повітря неначе обпікало щоки та ніс, змушуючи їх ставати рожевими, та руки без рукавичок, на які потім доведеться вилити буквально літри зволожуйочого крему щоб шкіра не потріскалась. В такі ранки не хотілось нікуди поспішати, а лише не повільно прогулюватися вулицями міста поки повз тебе будуть пробігаюти заклопотані своїми ранковими справами люди.

Дівчина звернула з широкої головної вулиці у вузький провулок, що розташувався між побудованими близько одна до одної п’ятиповерхівками, сподіваючись хоч трохи скоротити собі шлях. Погляд знову пробігся по циферблату годинника. Хвилина! Крок стає ще швидшим, а дихання ще частішим. В куртці, в якій пару хвилин тому було затишно й тепло, стало неймовірно гаряче та незручно, здавалося, що вона лише сповільнює тебе і не дає дістатися туди куди тобі потрібно. Школу вже видо на горизонті, виблискує освітленими сонячним промінням вікнами, ще декілька дітей забігають до школи, неначе мурашки до свого мурашника.  Дорога до входу вже почищена від снігу, проте через це вона стала більш слизька. Майя, послизнувшись, ледь не падає, але дивом встигає втримати рівновагу і продовжує бігти, проте цього разу обережніше, а діставшись входу буквально вривається в приміщення.

«-Встигла? Так я ж встигла? Хух…» - дівчина подумки заспокоюється і дивиться вже на електронний годинник, що висить при вході, але саме в цей момент лунає дзвінок. Задоволена посмішка зникає з дівочого обличчя заміняючи розчарування, а в очах спалахують легкі вогники роздратованості.

-А гори воно все синім полум’ям! – в голосі звучить злість і розчарованість, Майя зітхає і продовжує йти коридором по дорозі стягуючи з шиї шарф та розщібаючи блискавку на куртці. Дійшовши до роздягальні вона знаходить один довгий суцільний дерев’яний вішак з великою кількістю крючечків над який прикріплений надпис «9-В», знаходить вільне місце і залишивши речі закидає рюкзак на плече і йде в сторону сходів на другий поверх.

В коридорах панує неймовірна тиша така, що звук від м’якої підошви кросівок прирівнюється до ударів по барабану. Кров пульсує в скронях після бігу. Широкими кроками Майя долає перший коридор і починає підніматися по сходах перестрибуючи одразу через одну-дві сходинки за раз. Хоч перший урок основи здоров’я, але краще не запізнюватися, бо вже дуже любить директор прогулюватися коридорами під час уроків, та й відносини із вчителькою у неї не дуже.

Металевий ланцюжок, що звисає з поясу широких джинсів, легенько б’ється об ногу під час ходи. Біла футболка була заправлена, а на верх дівчина накинула вільну, м’яку на доторк, сорочку. Макіяжа фактично не було, вії були злегка підфарбовані, очі підведені акуратними чорними стрілками, а на губах був нанесений прозорий блиск, який було ледь-ледь помітно. Майя буквально підбігла до дверей своєї класної кімнати і злегка постукавши відкрила двері:

-Доброго ранку, вибачте за запізнення. – і трохи сповільнивши крок пішла до свого місця. Дорогою привітавшись із Нелею, злегка посміхнувшись. Ця дівчина була повною протилежність Майї: яскравий одяг, який не завжди пасував один до одного, але безперечно пасував саме їй. Довге руде, до неможливості кудряве, волосся (краще навіть не уявляти, скільки часу вона зранку витрачає на те аби їх розчесати). А на своє привітання, у відповідь, Майя отримала посмішку яскравістю якої можна було освітити навіть найтемнішу вулицю нашого міста в глибоку ніч, а в темно-карих очах постійно танцювали маленькі вогники, які точно не означали для оточуючих нічого хорошого.

Майя швидким поглядом обвела клас. На перших партах правого і середнього ряду сиділи улюбленці всіх вчителів, завжди в напрасованих сорочках, завжди бездоганні – відмінники. Не те щоб Майя погано вчилася, ні, у неї була лише одна дев’ятка (і то з ненависної хімії), просто вона не намагалася втратися в довіру, не ходила на всі суботники і не нила коли отримувала погану оцінку. Мабуть тому її відносили до тієї групи. Поряд з ними також на першій парті, проте вже на ряду з лівої сторони класу сиділи ті самі учні в яких, ніколи не було з собою ні підручників, ні зошитів, ні будь-чого іншого, що могло б знадобитися в школі під-час уроків. Зараз вони намагалися випросити в когось хоча б підручник, проте всі ми знаємо, що їх вже нічого не врятує, адже Аліна Віталіївна вже помітила двох, як вона їх називає «пропащі учні» та «бездарі». Одразу за ними сиділи дві дівчини, на вигляд нічого незвичного, але у одної за пеналом був захований телефон з відритим на ньому черговим фанфіком (можу посперечатися, що там щось на кшталт драміони!). А от друга щось дуже швидко писала в чернетці покладеній поверх робочого зошита. Якраз за ними і сиділа Неля, яка після привітання продовжила щось пояснювати своєму сусіду по парті одночасно передаючи свій зошит з виконаним домашнім завданням наступній після себе парті. Соня напевне знову забула його зробити, хоча не дивно вона постійно десь в хмарах літає. Том, Кирил, Ренат і Ліля на двох останніх партах ряду біля вікна «непомітно» проходили чергову гру. Аріна і Яна на третій парті середнього ряду саме тестували якійсь нові маркери і взагалі не звертали увагу на те, що відбувалося навколо них. Ну, а за ними сиділи, як вони себе постійно називають «еліта суспільства» - Кораліна, Ріта та Ясмін. Кидаючи зверхні погляди на однокласників і в той самий час обговорюючи свій новий манікюр. Все і всі були на своїх звичних місцях.