Крок 7. Повернення

Коли під’їхали до будинку Таї, я засигналив, ворота одразу відчинилися. З воріт вибігла охорона разом з ОМОНом. Я вивів Оленку з машини, віддав їй рюкзак і тихо прошепотів:

-Я люблю тебе, моя дівчинко. Ми скоро будемо разом.

За охороною вилетіла розхристана, зарюмсана Тая, потім біг її чоловік. Вони судорожно вчепилися в дитину і швидко потягли дівчинку в будинок. На порозі Оленка повернулась и слабо ворохнула губами.

-Я теж тебе люблю, -одними губами прошепотів я.

За той час, доки ми були відсутні, в місті розгорнулась справжня пошукова робота. Було піднято записи з усіх камер спостереження, які знаходились біля місця зникнення дитини. Було опитано багато продавців крамниць, ларьків, що працювали того злощасного ранку. Десь після обіду з’явилися фото дитини в інтернеті і на місцевому телебаченні. Десь хтось щось бачив, але все це було досить невиразно, повністю дитину ніхто толком описати не зміг. Але все сходилось до того, що дитина самостійно блукала містом, заходила в двори. Де ділась остаточно ніхто не знав. Тому й було розвернуто пошукову кампанію в інтернеті і на телебаченні.

Звичайно, на відміну від Таї та її чоловіка, охорона та поліція мене не відпустили. Почався допит де я був, що робив, як взнав про дівчинку, що робили потім.

Я відповідав на питання машинально, увесь час думаючи про мою дівчинку, чи не кричать там на неї, чи не накажуть. Я був готовий всю вину взяти на себе.

Я розповів, що сім років не бачив дитину, дружина не дозволяла бачитись, випадково після полудня побачив фото в інтернеті і по прізвищу та імені дитини здогадався що вона моя дочка. Я дуже засмутився і почав її шукати по вулицям міста, намагаючись максимально повно охопити пошуком усі вулички та провулки міста. В одному з дворів, на околиці, я її і помітив. Вона не хотіла спочатку їхати зі мною, але потім ми познайомились і вона погодилась. Так Оленка і опинилась вдома.

Поліція допитувала мене в одній з кімнат, у той час жінка поліцейська разом з матір’ю та батьком дитини розмовляли з Оленкою. Як виявилось, ми, все ж таки, з нею сильно схожі, вона розповіла майже слово в слово як і я. На всі спроби надавити дужче на дитину, Оленка починала хникати і казати, що їй було погано і вона не все чітко пам’ятає, при цьому благаючими очима дивлячись на матір. Змучену дитину і батьків скоро залишили в спокої. Мене теж, але перед цим взяли підписку про невиїзд з міста.

Я розумів, що мої дії протиправні, що я порушив силу силенну законів, що потратив мільйони нервових клітин батькам та обслуговуючому персоналу Оленчиного дому. Мені було соромно і гірко на серці, але те, що я офіційно зблизився з дочкою, було того варте. Я прийму будь-яке покарання, але я хочу зустрічатися з дитиною.

Я зроблю все можливе і неможливе, щоб добитися офіційного дозволу бачитись з дитям, найму юридичну фірму, сподіваюсь фірма Avitarart, на яку я колись працював, мені не відмовить. Я готовий безкоштовно допомогти в виявлені проблемних місць в безпеці того програмного забезпечення, яке я зламав. Якщо ж із зустрічі з дитиною нічого не вийде, я спробую ще раз. Хай мене судять потім боги та люди.