Крок 6. Пікнік

Власного транспорту я не мав, хоча водив добре, і тому, мої приятелі без побоювань давали мені в користування свої авто.

У цієї Ауді вікна були тоновані, реєстратор я відключив, замість навігатора ми включили зайчика, який хвалькувато заявив, що кращого водія та навігатора від нього не існує на усьому білому світі.

Вухань вів нас по місту кружними шляхами, намагаючись не потрапити під камери, при цьому він розповідав смішні цікавинки про вулиці та будинки.

Виїхавши за місто, ми знайшли тихе озеро з сосновим лісом на березі. У якогось запізнившогося рибака, який вже збирався йти додому, ми купили вудочку і залишок наживки. Задоволений дідусь намагався ще й риби дати нам з собою, на випадок, якщо рибалка не вдасться, але нас цікавив не улов, а сам процес і ми відмовились.

Всівшись  на розстелену ковдру, ми закинули вудочку, дістали піцу, фрукти та напої, неспішно розмовляли, гріючись на сонечку і поглядаючи на тиху річку. Ми розмовляли про все не ховаючи нічого, питали одне одного про життя, про книги, про улюблені страви і багато іншого з того, з чого складається життя людини.

Дівчинка за все своє восьмирічне життя ще ніколи так довго не була з людиною, яку б цікавила б вона сама, без всяких навчань, без докорів та аналізу дій. Кожен з нас розповідав випадки якими він пишався, і ті випадки, за які йому було соромно. Ми вчилися прощати і гордитися один одним і ні за що не засуджувати, просто приймати іншого як людину, таку як вона є.

Оленка багато чому навчила мене, сподіваюсь, що і я зміг залишити слід в її серці.

Весь цей час Вухань мовчав, вдавав ніби зморений зайчик заснув, вкрившись пухнастим вухом. Коли на останок Оленка відійшла до річки погодувати диких качок залишками піци, я взяв пухнасту копію мобільного додатка і обійняв його. Коли дівчинка повернулась, ще було світло, але сонце уже сідало.

-Я завезу тебе до мами, - мнучи в руках іграшкового зайця сказав я.

- Але в мене прохання, не говори їй що ти провела день зі мною, інакше я не зможу тебе більше ніколи бачити.

Я не хотів на неї тиснути і нав’язувати їй свою точку зору чи рішення. Хай вона зробить так, як їй підказує серце і сумління. Оленка наче доросла подивилася мені в очі і сказала:

-Не переживай, я скажу, що мені стало погано, я пішла гуляти містом і заблукала, а потім ти мене знайшов.

-Добре, тоді поїдемо, -сказав я, підіймаючи з ковдри рюкзак і вмощуючи на ньому зручніше лялькового зайця.

Вона сиділа по дорозі до міста на передньому сидінні біля мене. Її рука знаходилась у мене в руці на протязі всієї дороги. Ми вже не ховались від камер.