Крок 4. Втеча

Я хотів бачити Оленку. Мені потрібно було, щоб дівчинка якимось чином відірвалась від охорони та виховательки. Привести дівчинку в потрібне мені місце. Звичайно, я для цього використав зайку.

- Мені нудно сидіти в чотирьох стінах,- заканючив Вухась.

-Ти виходиш у великий світ, я теж хочу. - з сумом додав він.

-Дурненький, як же ти можеш вийти? Ти ж в комп’ютері,- засміялась Оленка.

- Я можу бути у будь-якому пристрої, навіть в твоєму телефоні , -хитро підморгнув Вухасик.

-Невже? Ми зможемо подорожувати. Так здорово! -радісно вплеснула руками дівчинка.

Оленка заскакала з радості на одній ніжці.

-Я знаю багато цікавих  місць в нашому місті і зможу тобі їх показати!-зраділа вона.

-А я знаю багато дивовижних історій про місто і розкажу тобі, а й може покажу, тільки нам потрібно загубитися,- таємниче промовив Вухань.

-Та ну! Ти знаєш, яка у нас сувора охорона? Вона нас під землею знайде,- зі смутком відповіла дитина.

-Я розумний, я щось придумаю,- вдарив пухнастим кулачком у груди себе зайчик.

Це було так кумедно, що Оленка звалились зі сміху з дивану.

Далі вони грались, вчились, а я радів, що зміг заронити ідею втечі в голову малій. Одне дивувало, в домі було багато охорони, а дитину ніхто не контролював. Всі лише виконували свою роботу, а до душі малої, її внутрішнього світу, з ким спілкується, нікому  не було цікаво. Дитина здорова, нагодована, вигуляна, своєчасно  вкладена спати і це все!

На ранок прийшов час діяти.

Вухась попросив Оленку завантажити його на мобільник, щоб завжди бути з нею поряд, і запропонував прогулятися разом зі своєю пухнастою копією. Вона з радістю завантажила мобільний додаток. Потім взяла рюкзачок, примостила зверху іграшкового Вуханя і з телефоном у руках, стала чекати поїздки до коледжу.

Машину, як завжди, подали до входу в дім вчасно. Водій Віталій чекав доки Оленка вийде і протирав кристально чисте скло. Дівчинка всілась на заднє сидіння і пристебнулась. Пора їхати.

Машина поїхала, тихо забуркотівши шинами по гравію, який вкривав під’їзний шлях до будинку.

Віталій зосередився за кермом. Коли передмістя закінчилось, почались пробки. Водій почав шукати в навігаторі місце з максимально зручним проїздом, щоб не попасти надовго в затор.

Підготувати машину до перехвату, управління нею, була та ще морока. Спочатку довелось провести взлом діагностичної системи автомобіля і настроїти її так, щоб неможливо було вийти на сервісний центр. Потім підключився до охоронної системи і через діагностику авто створив свій сигнал ключа, за допомогою якого я зміг повністю перехопити управління машиною.

Станом на восьму годину ранку, навігатор показав рівень пробок в 7-8 балів. Особливо їх було багато перед в’їздом в місто. Довелося їхати через бокові вулиці. На потрібному мені місці я зробив перехват екрану у навігатора і почав транслювати потрібну мені інформацію на екран.

-Щоб тобі,- не стримався Віталій і почав петляти незнайомими вулицями. Оленка запізнювалась до коледжу і водій почав помітно нервувати.

Тут мала позеленіла і почала хникати, що її нудить і вона просить випустити її з машини. Віталій намагався знайти місце для паркування, але рух на дорозі не дозволяв йому швидко це виконати. Скоро він побачив парковку біля невеличкого магазину і заїхав на неї. Дівчинка виглядала погано. Він відкрив дверцята і випустив дитину з машини. Почекав доки вона подихає повітрям.

-Я дуже хочу холодної води,- прошепотіла дівчинка.

Віталій підійшов до холодильника, він не охолоджував, а здається працював на розігрів. Вода була теплою.

-Що таке сьогодні за день? Що з системою охолодження? Час їхати на діагностику.

Водій спробував набрати сервісний центр, не було зв’язку.

 -Зачекай я принесу тобі води,- сказав Віталій Оленці, - підеш зі мною до крамниці?

-Краще посиджу в машині,- відповіла дівчинка.

Водій посадив Оленку в машину, заблокував двері та пішов до крамниці.  Крамниця була цілодобовою і продавчиня ще не змінилась з нічної зміни і тому майже спала біля каси.

Віталій відкрив холодильник,  взяв пляшку і пішов до каси. Там вже стояли декілька людей і чекали обслуговування.

Як тільки за водієм закрилися двері магазину, Вухань на мобільному телефоні активізувався.

- Давай втечемо!

- Ми закриті,- сумно сказала Оленка.

- Спробуй смикнути двері, скажи «Сім- сім відкрийся!»,- засміявся зайчик.

Оленка сказала і з бокових дверцят, яких не було видно з магазину, знялося блокування.

-Побігли швидше, -з нетерпінням постукав лапками зайчик, і Оленка схопивши рюкзачок побігла з парковки.

Одночасно з цим включилася глушилка інтернету. Зв’язок щез у всіх одночасно і заблокував роботу каси. Черга почала хвилюватися. Віталій вирішив не чекати, купить воду в іншому місці, і пішов до авто.

Дитини в машині не було. Водій оглянувся навколо, її ніде не було видно. Віталій схопився за телефон, але не було мережі. Він почав шукати, звідки подзвонити і пішов до дверей крамниці. На касі поцікавився де знайти начальника охорони, у  крамниці охоронників не було, лише кнопка тривоги. Почав просити телефон, але й і у інших зв’язку не було. Через декілька хвилин інтернет з’явився і можна було подзвонити до свого начальника охорони.

-Міліцію не викликай, розберемося самі,- сказав начальник,- чекай на місці.

Водій підійшов до машини і застиг на парковці. Він не міг повірити, що не зміг догледіти восьмирічне дівча.

Охорона прибула із-за заторів через сорок хвилин. Начальник був дуже не в гуморі і його погляд водієві обіцяв вбивство в особливо збоченій формі.

Віталій розповів що трапилось. Ніби все робив за інструкцією, але сьогодні такий день, що все іде навскоси. Погляд начальника став ще більш похмурим і він почав набирати номер знайомого з поліції.

Потрібно було ще зв’язатися з батьками дитини, але начальник охорони намагався відтягнути цю мить, все ще не вірячи, що восьмирічна дівчинка зникла без сліду і її не можна відшукати власними силами.