— Цього року я обов’язково переможу в конкурсі! — я ніжно погладила артефакт переконання, над яким працювала останній місяць.
Перемогти у зборі цукерок на Геловін — справа принципу. Що я, гірша за ту стару каргу Ізабеллу, яка гребе солодощі ледь не лопатою? Я ж знаю, що частину з них їй приносить її клятий некромант з кладовища! А я чесна відьма! Артефакт до уваги не беремо. Артефактами й зіллями всі користуються.
— Звичайно, переможеш, — ліниво позіхнула Тріша, моя кішка-фамільярка, й почала вилизувати лапу з виглядом істоти, якій на все начхати, окрім себе коханої. — Ти й минулого року так казала. І позаминулого. І…
— Ти повинна в мене вірити, Трішо! — обурено вигукнула я, кинувши в кішку такий сердитий погляд, що вона на мить перестала вмиватися. — І підтримувати! Ти моя фамільярка!
— Так, звичайно, — ця негідниця знову позіхнула й продовжила вмиватися.
Та що б її! Сказала, що переможу, отже, переможу!
Я поклала артефакт на робочому столі біля вікна і ще раз помилувалася на нього при денному світлі. Який же він неймовірно красивий! Півмісяць, завитки якого залиті фіолетовою, помаранчевою і чорною емаллю, прикрашений кристалами, що переливалися на світлі, з акуратною зірочкою всередині місяця і підвісками внизу. Пальці мимоволі знову потягнулися до нього. Від мого дотику з артефакту полилася м’яка магія — фіолетово-золотиста, огортаючи його загадковим серпанком. Вдихнувши цю магію, люди зроблять все, що я зажадаю. І навіть більше.
Так, я знала, що Гільдія магії мене не погладить по голівці за створення артефакту переконання. Вони дуже обережно ставилися до ментального впливу. Але я не збиралася використовувати його на зло. В мені тріпотів дослідницький азарт, який доволі часто змушував мене створювати не надто законні речі. Але я хороша відьма! Я використовувала всі свої артефакти мудро. Деякі взагалі ховала в скриню, адже створювала їх лише заради експерименту. А цей я використаю лише для отримання цукерок. Звичайний конкурс! Жодної шкоди людям. Лише цукерки, ціла гора цукерок в моєму казанку. І нічого в мене не злипнеться! Це стратегічні запаси на зиму. Я практична відьма.
— Стережи артефакт, — кинула я Тріші, відходячи від вікна.
Для стабілізації магічних потоків артефакт мав кілька годин полежати на денному або місячному світлі, увібравши в себе його магію. Я не хвилювалася за нього — будинок покривала магічна сигналізація, але щоразу, залишаючи артефакт в лабораторії, наказувала Тріші слідкувати за ним. Про всяк випадок.
Тріша вкотре позіхнула і вмостилася в кріслі неподалік від вікна — її улюблене місце для спостереження. Я ж пішла до спальні — я працювала всю ніч і тепер страшенно хотілося спати. Завісивши вікна шторами, я встановила будильник на телефоні і забралася під ковдру. Ввечері мене чекають цукерочки — шоколадні, желейні й різнокольорові льодяники. Смакота! Треба добряче виспатися, щоб з мітли не звалитися.
Так я і заснула, солодко і міцно, уявляючи гори цукерок. Прокинувшись від звуку будильника, я ще кілька хвилин лежала в ліжку, а тоді відкинула ковдру і підвелася. Не час лінуватися! Цукерки самі себе не зберуть.
Прийнявши душ, я зварила собі міцної кави і з чашкою в руці зайшла до лабораторії. Тріша солодко спала, згорнувшись у кріслі. Я підійшла до неї, збираючись розбудити, але, ковзнувши поглядом по столу, завмерла.
— Трішо, а де мій артефакт?!
____________
Любі читачі!
Я не могла встояти і почала писати ще одне оповідання. Ну а що робити, коли ідея народилася від одного погляду на цю відьмочку? Оповідання буде коротким, сподіваюсь, завершу його швидко. Додавайте в бібліотеки, щоб не загубити цю веселу геловінську історію.
❤️❤️❤️