Розділ №1. Привид адептки Лоу

Як же я ненавиджу цей день. Мало того, що зранку містер Аурелі знов прийшов скандалити, так для повного щастя сьогодні ще й був той самий день моїх катувань, коли я з ресторану йшла відразу в Академію магії, аби попрацювати над цією проклятою магістерською. І який бовдур написав закон, за яким на посаду головного кухаря могли брати лише людей з вищою освітою? Вони що, думали, ніби пюре міг зварити лише магістр?! І добре, якби вона ще була для звичайних людей, так ні! Імперія свято вважала, що якщо ти маєш талант — то маєш навчатися лише як маг! А те, що в тебе останні гроші йдуть на це прокляте місце — то нічого. 

Кляті бюрократи! Через них я і досі отримувала копійки неофіційним помічником, а не заробляла нормальні гроші як повноцінний кухар. І саме через них я сиділа зараз в кабінеті ректора й намагалася накласти це дурне закляття трансформації в рамках наукової роботи, тему до якої він по п'яній голові подав у списки. А в мене від перевтоми не виходило не те що перетворити нещасне яйце на дорогоцінний  камінь — навіть на пап'є-маше не виходило! Тільки сильніше темніло в очах й хотілося лаятись з подвійним ентузіазмом! 

— Адептка, Лоу... — простогнав мій науковий керівник, мало не пускаючи з вух пару. — Ви зі своїм дурним графіком довели себе до такого виснаження, що жодне закляття вже не можете накласти. Вам себе взагалі не шкода?

— Не шкода, — буркнула, втомлено потираючи лоб і згадуючи, всі свої борги, які дісталися в спадок від азартного татуся. Він може й помер, але борги з собою не прихопив по дорозі в пекло. Кредиторів, на жаль, також не встиг. — Поки я себе шкодую, мої гроші заробить хтось інший. 

— Невже вас крім грошей більше нічого не цікавить? — здійняв він брову. Легко йому було говорити! Він же статний лорд, який міг собі дозволити вечерю за тисячу золотих! Звідки йому знати, як це, коли тебе бандити переслідують ночами... — Може сон, може їжа, може відпочинок, а може магістерська робота, яку ви ніяк не можете ні написати, ні захистити на практиці? 

— Та цікавить, цікавить... — буркнула, дивлячись з неприкритою ненавистю на яйце, яке мені нагадувало про сьогоднішній скандал на роботі. — Аж мрію захистити її! 

 Але, якщо відверто, більше мене цікавив цей клятий гусак в яблучному соусі, який ще жодного разу не сподобався містеру Аурелі...! Клятий, безсовісний стариган! Недостатньо молоде м'ясо йому...! Знов урізав чек через "низьку якість блюда" і скандалив цілу годину! Щоб йому повилазило! Через цього нахабу, сьогодні пішло двоє клієнтів, так і не дочекавшись свого замовлення й не розрахувавшись за них.  Я такими темпами ніколи не повіддаю свої борги, й так і буду жити в маленькій кімнатці на горищі. Й добре, якщо так, а не потраплю у вічне весільне рабство до якогось пришибленого експериментатора, який обожнює розпускати руки.

— Адептка Лоу! — завівся не на жарт містер Рейнальд, помітивши, що я знову задумалась не про магістерську. — Те, що я вас взяв із великої любові, ще не дає вам права відлинювати від навчання! Це вже третя наша зустріч з вами, коли ви взагалі не можете магічити! 

— Знаю я вашу "велику любов"... Смажене м'ясо в соусі теріякі, картопля запечена в горщику та ельфійське вино вищого ґатунку, — пробурмотіла, намагаючись сконцентруватися на завданні. В якийсь момент, від злості аж іскри магії стали з'являтися на руках. Але певно запалу ненависті не вистачило, й вони самі собою розтанули у повітрі. — Ви кожен раз замовляєте це, коли приходите до нас їсти. Певно, якби в міс Маєрс виходило готувати так само як у мене, то ви б ні за що в житті не погодились взяти мене.

— Не погодився б! Вам просто дуже пощастило вибити в мене магічну обіцянку, коли мене зморило після здачі документів, — сердився містер Рейнальд. На витонченому лиці заходили вилиці. Чорні очі наповнились злістю, викликаючи в мене комахи на шкірі. — Якби я знав, що ви і є той самий "привид адептки Лоу, який з'являється лише на екзамени", то б ніколи в житті не погодився б вам допомогти. Навіть на підпитку. 

— Чому це я привид?! — обурилась, випираючи вперед груди. — Я досить таки жива ще! 

— Такими темпами жити вам залишилось недовго, міс Лоу, — гнів ректора моментально стих і він з якоюсь жалістю в очах став мене розглядати. — Ви на себе в дзеркало давно дивилися? Бліда шкіра, синюваті губи, руки тремтять, як в невротика. Вам магістерську треба було писати не зі мною, а з містером Дезмондом. Він якраз спеціалізується на зомбі. 

— Він відмовився... — образливо надула щоки, згадуючи цього противного старигана з чорним почуттям гумору. 

— І чому ж? — іронічно запитав ректор, як у дитини. 

— Сказав, що працює лише зі свіжими зомбі, які мають гарний вигляд, — пробуркотіла собі під ніс, визнаючи вдалий гумор цього безсовісного красеня. 

— І вас зовсім не турбує, що ви занадто дохлі навіть для некроманта? — ще саркастичніше перепитав чоловік, поправляючи на собі ідеально випрасуваний чорний костюм із золотою вишивкою. 

— Наразі мене турбує лише це дурне яйце, на яке я маю накласти закляття імпульсної трансформації, — буркнула, подумки додаючи: «...і цей клятий гусак, через якого я не можу отримати хоча б ті копійки, які заробляю!». 

— Ну то накладайте, адептка Лоу! 

— Не виходить! Ну не можу я його перетворити на золото! — злилася, знову і знову, махаючи руками в бік столу з яйцем. Прямо за ним виднілося виснаження лице містера Рейнальда, на якому так і читалося субтитрами слово "безнадійна". — Взагалі не можу...

— Та хоч на щось перетворіть його, щоб я побачив, що ви взагалі вмієте магічити! — не втримався чоловік після чергової невдалої спроби. — Згадайте, що вас найбільше злить! Нумо! 

Перед очима відразу ж з'явилося зморщене лице містера Аурелі, який мені майже кожен божий день псував нерви. Те, як він своїми болотяними очима роздивлявся мого священного гуся, в якого я вкладала кожен раз усю душу! Те, як кривився, облизуючи соковиту ніжку в соусі теріякі, а потім їв з такою огидою ніби свіжий лимон жер, залитий оцтом. Чорні плями замінила червона пелена злості, яка підігрівалася голосом керівника.