Розділ 9

Настав вирішальний вечір. Повітря у будинку було настільки намагніченим від магії, що навіть звичайні предмети подекуди відкидали дивні, сяючі тіні. Малу Ліну вклали спати раніше, і Валахар особисто посилив фіолетовий купол над її дверима, додавши до нього кілька прадавніх захисних рун.

Еліза завершувала останні приготування у вітальні. На підлозі вона викреслила сяючим відьомським пилом подвійне коло: зовнішнє сяяло золотом її роду, а внутрішнє переливалося глибоким фіолетовим світлом демонічної магії. По центру кола очікували свого часу Пекельний Кристал Тіней та кришталевий флакон із росою Джерела Світанку.

Бом... Бом... Бом...

Годинник відбив північ.

Тіні поповзли стінами, розгортаючись вогняними візерунками. Валахар скинув котячу подобу й востаннє постав у своєму виснаженому прокляттям обліку. Його фіолетові очі палали рішучістю.

— Починаймо, Елізо, — мовив він, стаючи в центр кола навпроти дівчини. — Торкнися кристала й пролий росу. Але пам’ятай: закляття спробує чинити опір. Нам потрібно поєднати наші свідомості у суцільну гармонію.

Еліза впевнено кивнула. Вона опустилася на коліна, розкоркувала флакон і вилила краплі місячної роси прямо на гранчастий Пекельний Кристал.

У той же мить кімнату струснув потужний магічний вибух!

З кристала вирвалося темне, злісне полум’я — це були залишки прадавнього прокляття, яке тримало Валахара в пастці. Воно сформувалося у потворну тіньову пащу й ринулося прямо на дівчину, намагаючись спалити її відьомську іскру!

— Не здригайся! — вигукнув Валахар.

Він простягнув долоню вперед, перехоплюючи удар темного полум’я. Його пазурі спалахнули фіолетовим вогнем. У той же час Еліза випростала обидві руки, заплющила очі й випустила з серця сліпуче біло-золоте сяйво.

Вона не боролася з прокляттям руйнуванням — вона огортала його своєю чистою магією, мов теплим покрівельним шовком.

Золото й фіолет знову сплелися у сяючий вихор, але цього разу він був у тисячу разів сильніший за всі попередні. Вихор закрутився навколо Валахара, розриваючи чорні ланцюги прокляття один за одним. З гучним кришталевим тріском Пекельний Кристал розпався на сяючий пил, який пірнув прямо у груди демона.

Валахар здригнувся, відкинувши голову назад. Його тіло огорнула велична, неборна аура справжнього владника тіней. Його роги витончено вигнулися, за плечима розправилися крила з чистої темряви, а фіолетові очі засяяли силою, здатною підкоряти світи.

Прокляття було знищено назавжди.

У кімнаті запанувала глибока, урочиста тиша. Валахар повільно опустив погляд на Елізу. Вона лежала на килимі, важко дихаючи від виснаження, але на її губах сяяла щаслива усмішка.

Могутній владник тіней зробив крок уперед, опустився перед дівчиною на одне коліно й обережно взяв її слабку долоню у свою пазуристу руку.

— Прокляття знято... Я знову вільний, — низьким, оксамитовим голосом мовив він. — Я можу в цю ж секунду повернутися до Нижнього світу й повернути свій трон.

Еліза призупинила подих, відчувши, як стискається серце.

— Але я не піду, — продовжив Валахар, дивившись їй прямо в очі з такою ніжністю, якої Нижній світ ще ніколи не бачив. — Я даю тобі обітницю Тіней, Елізо. Відтепер мій меч, моя магія й моє серце належать цьому дому. Я буду твоїм вартовим, твоїм учителем... і твоїм супутником.

Еліза всміхнулася, і сльози радості заблищали на її щоках:

— А як щодо бантиків та обіймів?

Валахар вдавано зітхнув, але в його очах спалахнули грайливі іскорки:

— Ну... якщо ми будемо тільки вдвох, я, можливо, зроблю для тебе виняток.

Бом... Годинник відбив дванадцяту хвилину.

Але цього разу трансформація не сталася. Закляття більше не мало сили над Валахаром. Проте, подивившись на виснажену й щасливу Елізу, великий владник тіней добровільно згорнув свої темні крила, посміхнувся... і з власним бажанням перетворився на маленького чорного котика із білим кінчиком хвоста.

Він заплигнув дівчині на коліна, притулився мордочкою до її долоні й голосно, затишно замурчав. Вони перемогли. І попереду на них чекала ціла вічність дивовижних пригод, магії та кохання, що подолало навіть темряву Безодні.