Розділ 8

День пройшов у напруженому очікуванні. Еліза тримала запечатаний кришталевий флакон із росою на робочому столі, а поруч лежав прабабусин фоліант. Мала Ліна цілий день крутилася поруч, розмальовуючи альбоми й періодично чухаючи Валахара за вушком. Демон терплячо переносив дівчинку, але його фіолетові очі час від часу спалахували тривогою: він відчував, що шлях до Пекельного Кристала Тіней буде значно небезпечнішим за прогулянку Магічним Лісом.

Коли ніч знову вкрила місто й Ліна заснула під надійним захистом фіолетового купола, годинник почав свій відлік.

Бом... Бом... Бом...

З останнім ударом Валахар скинув котячу подобу й знову постав у величній зовнішності владника тіней. Його плащ м’яко тріпотів, а в руках сяяв темний магічний імпульс.

— Безодня не пробачає слабкості, Елізо, — суворо мовив він, стаючи навпроти дівчини. — Там панує жар, підступність та темні істоти, які мріють про ковток твоєї відьомської магії. Ти точно готова?

— Я йду з тобою, Валахаре, — без вагань відповіла Еліза, міцніше стискаючи рюкзак із росою.

Демон кивнув, підняв руку й накреслив у повітрі палаючу фіолетову руну. Повітря розійшлося зі тріском, оголюючи темний прохід, з якого війнуло жаром, сіркою й розпеченим камінням. Валахар узяв Елізу за руку, і вони ступили в портал.

Вони опинилися на вузькому кам’яному карнизі над велетенським каньйоном, у глибині якого вирувала червоно-гаряча лава. Небо над Безоднею було вугільно-чорним, а в повітрі кружляли пекельні іскри. На протилежному боці ущелини, у самому центрі скелі, палав темно-фіолетовим світлом Пекельний Кристал Тіней.

— Ось він... — шепнула Еліза, захищаючи обличчя від жару.

Але щойно вони зробили крок до мосту з темного кришталю, із лавового озера піднявся велетенський Вогняний Страж — потвора з палаючого каміння з червоними очима-жаринами.

— Хто сміє ступати на мої володіння?! — прогримів його бас, від якого задрижала ущелина. — Смертна відьма та вигнаний владник? Ви не отримаєте Кристал!

Страж ударив кулаком по скелі, і на них полетіла хвиля пекельного полум'я!

Валахар миттєво вискочив уперед, викидаючи долоні. Його тіньовий щит зупинив вогонь, але демон здригнувся від напруги — його сила все ще була обмежена прокляттям.

— Елізо! — вигукнув він через біль. — Звичайне світло тут не спрацює, воно згорить у цьому жарі! Поєднай свою магію з моєю тіню! Згадай наш бій із Нишпоркою!

Еліза заплющила очі, відчуваючи, як спека обпікає шкіру. Вона покликала свою відьомську силу й замість того, щоб протиставити її вогню, пропустила золоті іскорки крізь фіолетовий щит Валахара.

Золото й тінь знову сплелися в єдине ціле, створюючи потужний прохолодний вихор. Цей вихор огортав палаючого Стража, гасячи його пекельний вогонь і перетворюючи розпечене каміння на звичайне остигле паливо.

Потвора заверещала й повільно опустилася назад у лавове озеро, розпадаючись на нешкідливі іскри.

— Неімовірно... — видохнув Валахар, подивившись на дівчину. — Ти вгамувала Пекельного Стража чистою гармонією!

Вони швидко перетнули кришталевий міст. Еліза простягнула руку й дбайливо дістала сяючий Пекельний Кристал з оправи у скелі. Щойно кристал торкнувся її долоні, простір навколо них затремтів.

Бом...

Час півночі добігав кінця.

— Повертаємося! — вигукнув Валахар, схопивши Елізу за руку й вихором втягуючи її назад у портал.

Простір здригнувся, жар зник, і вони з плюском упали на м'який килим у своїй вітальні. Портал за ними закрився.

На підлозі поруч із дівчиною лежав Пекельний Кристал Тіней, а поруч мурчав виснажений чорний котик із білим кінчиком хвоста.

Еліза підхопила Валахара на руки й міцно притиснула до себе. Усе було готово. Роса й Кристал були в них. Наступної ночі вони проведуть ритуал і назавжди знімуть прокляття з Валахара.

Але дивившись на маленького чорного котика у своїх обіймах, Еліза раптом відчула не радість, а дивний, глибокий смуток: що станеться з їхньою дружбою, коли він знову стане вільним і могутнім владником тіней?

У вітальні панувала тиша, порушувана лише мірним тіканням настінного годинника та легким важким диханням Валахара. Фіолетові очі котика повільно заплющувалися від утоми — подорож до розпеченого серця Безондні й протистояння Вогняному Стражу вичерпали всі його залишки демонічних сил.

Еліза сиділа на килимі, не випускаючи маленького пухнастого захисника з обіймів. Поруч, відкидаючи м’які фіолетові відблиски на дерев'яний паркет, тишно сяяв Пекельний Кристал Тіней. А на столі в кришталевому флаконі переливалася сріблом відьомська роса.

Усі елементи ритуалу були зібрані. Наступна північ мала повернути Валахару його справжній облик, владу й могуть. Він знову стане великим владником тіней, перед яким тріпоче Нижній світ.

«Ти сумуєш, відьмо?» — пролунав у її голові слабкий, але все такий же низький та оксамитовий голос Валахара. Кіт ледь підвів голову, пильно дивлячись на дівчину. — «Я відчуваю твої думки. Вони... тривожні».

Еліза гірко усміхнулася, провівши пальцем по м'якому вушку кота.

— Я просто подумала про завтрашній день, — тихо зізналася вона, намагаючись, щоб голос не затремтів. — Ти отримаєш свою магію назад. Прокляття зникне. І ти зможеш повернутися у свій світ. Ти більше не будеш змушений жити під одним дахом зі смертною, носити бантики й терпіти дитячі обійми Ліни.

Валахар мовчав. Він повільно випростав лапу й торкнувся подушечками її долоні.

«Коли це парі вигпало мене на Землю, я вважав це найгіршою карою в моєму житті,» — повільно мовив демон через їхній магічний зв'язок. — «Я жадав лише помсти й руйнування. Але ти... ти показала мені силу, про яку я й не здогадувався. Силу, що будується не на страху, а на гармонії, відданості .  Твій дім... перестав бути для мене в'язницею».

Еліза здивовано подивилася на нього. В очах демона не було звичної пихи чи зверхності — у них сяяло щось глибоке й щире.