Розділ 5

Сонячний ранок розливався по вітальні теплим золотом, а Валахар сидів на підвіконні, поважно спостерігаючи за подвір’ям. Після вчорашньої битви з Тіньовим Нишпоркою в домі запанував спокій. Але цей спокій тривав рівно доти, доки гримнули вхідні двері.

— Елізо! Я повернулася! — пролунав дзвінкий, дитячий голос.

До кімнати, мов маленький буревій, залетіла восьмирічна Ліна — молодша сестра Елізи. Дівчинка поверталася від бабусі з повним кошиком стиглих яблук і якихось польових квітів. Вона була біганиста, непосидюча і мавпа неабияку допитливість, від якої в домі нічого не можна було сховати.

— Ой! А це хто?! — Ліна зупинилася як укопана, коли побачила на підвіконні чорного котика з білим кінчиком хвоста. Її очі засяяли непідробним захопленням. — Елізо, ти взяла котика?! Який він милий!

Вона кинула кошик на підлогу й простягнула руки, щоб підхопити Валахара.

Демон задерев'яв. Його фіолетові очі розширилися від жаху. «Тільки не це! Ще одна смертна!» — пролетить у його голові. Валахар спробував граційно відступити назад, але задні лапи впиралися у скло.

— Ліно, зачекай, не лякай його! — швидко вибігла з кухні Еліза. Вона одразу прикрила собою фоліант прабабусі, який досі лежав на столі. — Це... це Пухнастик. Він дуже сором'язливий і не любить, коли його раптово хапають.

— Пухнастик? — Ліна присіла біля підвіконня, прищуливши очі, й уважно розглядала кота. — А чому він дивиться на мене так, ніби хоче мене проклянути?

Валахар незадоволено форкнув і перевів погляд на Елізу. «Вона надто прониклива, відьмо!» — пролунав його суворий голос у думках Елізи. — «Якщо вона виявить магію або фоліант, нам не уникнути хаосу!»

— Він просто... втомився, — згладила кути Еліза, підходячи ближче й м'яко беручи Валахара на руки. — Ліно, ти ж пам'ятаєш, що розкидати квіти по кімнаті не можна? Допоможи мені розкласти яблука.

Мала Ліна вже потягнулася до яблук, як раптом зупинилася й здивовано принюхалася:

— Елізо... а чому в кімнаті пахне так, ніби тут пройшла гроза? І звідки ці дивні іскорки коло твоєї руки?

Еліза здригнулася. Вона й не помітила, як від хвилювання на її пальцях знову почали з'являтися білі магічні вогники.

Валахар зреагував миттєво. Зрозумівши, що секрет Елізи під загрозою, він вислизнув з її рук, м'яко приземлився прямо перед Ліною й випустив тихе, мурличуче: «Мр-р-яу», відвертаючи всю увагу дівчинки на себе. Він навіть дозволив малій обережно почухати себе за вушком.

— Ой, він муркотить! — розплиглася в усмішці Ліна, повністю забувши про свої запитання. — Елізо, він дивовижний! Я подбаю про нього!

Еліза непомітно видихнула й подякувала Валахару вдячним поглядом.

Однак, коли Ліна нахилилася, щоб підняти яблуко, що закотилося під стіл, вона випадково торкнулася темно-зеленої обкладинки прабабусиного фоліанта. І в той самий миг на кінчиках пальців маленької Ліни на секунду спалахнув крихітний, але яскравий фіолетовий промінчик.

Валахар із Елізою перезирнулися в цілковитому шоці.

Магія роду жила не лише в Елізі. У цій маленькій дівчинці теж спала прадавня відьомська сила... і тепер їм доведеться оберігати не тільки один одного, а й малу Ліну!

Кімнатою пролилася цілковита тиша. Фіолетовий промінчик на пальчиках Ліни згас так само швидко, як і з’явився, а дівчинка навіть нічого не помітила — вона лише підняла яблуко й весело підкинула його в долоні.

— Ой, яке кругле! — вигукнула Ліна й побігла на кухню мити фрукти, голосно наспівуючи якусь дитячу пісеньку.

Щойно її кроки стихли, Еліза опустилася на стілець, відчуваючи, як ноги стають ватними. Вона перевела погляд на Валахара, який сидів біля її ніг із неабияк витріщеними фіолетовими очима.

«Ти це бачила, відьмо?!» — пролунав суворий і вражений голос демона в її голові. — «Фіолетова іскра! Це не просто звичайна відьомська магія... У її жилах спить сила Стихії Тіней або Прадавніх Заклинателів!»

— Вона ж ще зовсім дитина, Валахаре... — шепнула Еліза, притискаючи долоні до щік. — Я й гадки не мала, що сила є і в неї. Мама завжди казала, що ми звичайнісінька родина!

Валахар поважно підняв хвіст і заплигнув дівчині на коліна. Для демона це була рідкісна виявлена турбота, але ситуація ставала надто серйозною.

«Твоя мама, схоже, дуже старанно приховувала ваше коріння, щоб захистити вас,» — пояснив Валахар, вказуючи пазуром на сторінки фоліанта. — «Але тепер, коли твоя сила прокинулася і притягнула Нишпорку, сила Ліни теж починає реагувати. Якщо вона не навчиться її контролювати, будь-який спалах дитячих емоцій — образа чи страх — може випустити магію назовні».

— Тоді ми мусимо захистити її, — рішуче мовила Еліза. Вона погладила чорну шовковисту шерсть кота, і той навіть не став шипіти у відповідь. — Ми навчимося керувати силами й знімемо твоє прокляття до того, як темні сутності дізнаються про Ліну.

«Не "ми", а "ти", відьмо,» — форкнув Валахар, хоч у його очах промигнув схвальний вогник. — «Але мушу визнати: у твоїй родині забагато сюрпризів навіть для владника Нижнього світу».

З кухні повернулася Ліна з помитим яблуком у руках. Вона підбігла до дивана, присіла поруч і простягнула шматочок яблука котику:

— Тримай, Пухнастику! Мама казала, що вітаміни потрібні всім.

Валахар зневажливо відвернув мордочку, але Ліна лише весело засміялася й почухала його за пухнастим животиком. Демон заплющив очі й подумки важко зітхнув.

Тепер їхня таємна команда поповнилася ще й маленькою сестричкою, і Валахар чітко усвідомлював: йому доведеться захищати цей дім значно пильніше, ніж він планував спочатку.