Розділ 3

День минув у дивній напрузі. Еліза більше не дивилася на Валахара як на звичайне домашнє створіння. Вона спостерігала за кожним його рухом, а демон, відчуваючи це, намагався триматися максимально поважно — хоча жовтий бантик на шиї все псував.

Нарешті стрілки годинника знову наблизилися до дванадцятої.

Еліза сиділа на дивані, тримаючи розгорнутий фоліант на колінах. Валахар вмостився навпроти на килимі. Коли стіни дригнули від першого удару годинника — Бом... — кімнату знову огортати прохолодні тіні.

Шерсть зникла, тіло витягнулося, і посеред кімнати виріс високий демон із палаючими фіолетовими очима. Цього разу Валахар першим ділом зірвав із шиї жовтий бантик і злісно кинув його на підлогу.

— Ще раз вдягнеш це на мене — і я перетворю твої улюблені капці на попіл, смертна, — прогримів його низький, оксамитовий голос.

Еліза відсахнулася до спинки дивана, притиснувши книгу до грудей. Серце дівчини калатало як шалене: бачити малюнок у книзі — це одне, а стояти перед справжнім владником тіней — зовсім інше. Але замість того, щоб утікати, вона випрямила спину й гостро подивилася йому в очі.

— По-перше, у мене є ім'я — Еліза. По-друге, ти зараз у моєму домі. І по-третє... через хвилину ти знову будеш муркотіти на цій подушці!

Валахар стиснув зуби. Дівчина мала рацію. Час його вільного обліку витікав швидко, мов пісок крізь пальці.

— Слухай мене уважно, відьмо-початківице, — демон зробив крок уперед, оголюючи гострі ікла. — У цій книзі написано, як зняти прокляття. Але для цього тобі потрібна сила. Твоя магія зараз спалахами виривається наволоч, бо ти не вмієш нею керувати. Запропонуймо угоду.

— Яку ще угоду? — примружилася Еліза.

— Я вчу тебе контролювати відьомську силу, відкриваю таємниці твоєї родини й захищаю від темних істот, які неодмінно відчують твоє пробудження. А ти — допомагаєш мені зняти закляття й повернути мій справжній облик.

Еліза замислилася. Вона відчувала, що її життя вже ніколи не буде колишнім. Дивні іскорки на пальцях, книга прабабусі, відчуття прихованої магії... їй справді потрібен був учитель. Навіть якщо цей учитель — рогатий демон із жахливим характером.

— Згода, — мовила дівчина й простягнула руку. — Але з однією умовою: жодної шкоди людям і моєму дому.

Валахар посміхнувся, простягаючи свою пазуристу долоню. Щойно їхні пальці зіткнулися, між ними спалахнула золотисто-фіолетова іскра — знак магічної угоди.

Бом... Бом...

Дванадцятий удар лунко відбився від стін. Тіні миттєво згорнулися, витончені роги зникли, а високий демон із тихим плюском перетворився на маленького чорного котика.

Він упав прямо на килим біля розірваного бантика.

Еліза повільно видихнула, опустилася на коліна поруч і обережно погладила котика між вушками. Валахар хотів зашипіти, але виснажене після трансформації тіло знову зрадницьки видало тихо: «Мр-р...».

— Ну що ж, «учителю», — усміхнулася Еліза. — Перший урок почнеться завтра. А зараз — спати.

Валахар лише роздратовано звивисто хитнув білим кінчиком хвоста. Напередодні на них чекала велика праця, адже навчити відьму магії — завдання не з легких. Особливо коли ти сам важиш усього три кілограми.

Ранок зустрів Валахара не запахом пекельної сірки, а ароматним парою свіжозвареної кави.

Еліза вже не бігала по кухні з дитячим захватом, як учора. Вона сиділа за столом, обкладена древніми фоліантами прабабусі, й уважно вивчала дивні схеми та руни. В її очах з’явилася нова, доросла рішучість.

— Ну що, Пухнастику... тобто Валахаре, — мовила вона, не повертаючи голови, коли почула тихий стукіт кігтиків по паркету. — Ти казав, що навчиш мене контролювати магію. З чого починаємо?

Демон поважно вибрався на стілець навпроти. Попри те, що він сидів у тілі маленького чорного кота, погляд його фіолетових очей був суворим та вимогливим.

Він постукав лапкою по порожній порцеляновій чашці, що стояла на краю столу, а потім вказав пазуром на дівчину.

— Хочеш, щоб я пересунула її магією? — здогадалася Еліза. — Я навіть не знаю, як це запустити!

Валахар незадоволено зашипів і хитав головою. «Ні, недоучко! Магія — це не просто бажання, це концентрація!» — читалося в його обуреному погляді. Він знову притиснув лапу до чашки, а потім заплющив очі, показуючи приклад: потрібно не дивуватися магії, а відчути її ритм.

Еліза глибоко видихнула. Вона заплющила очі й спробувала пригадати те відчуття тепла, яке з’являлося в її пальцях щоразу, коли вона торкалася книги чи врятованого кота.

У кімнаті запанувала цілковита тиша.

Повільно, тоненька золотиста нитка світла вислизнула з долоні Елізи. Вона пропливла повітрям і м'яко обгорнула порцелянову чашку. Дівчина розплющила очі — її зіниці палали м'яким відьомським сяйвом.

Чашка відривалася від столу. Спочатку на сантиметр, потім вище... Вона хитнулася, але Еліза стиснула кулак, втримуючи контроль, і м'яко пересунула її прямо до долонь Валахара.

Демон замружився від подиву. Для першої свідомої спроби це було надто чисто й впевнено. У жилах цієї дівчини текли не просто за залишки відьомської крові — у ній спала сила могутнього прадавнього роду.

— У мене вийшло! — шепнула Еліза, і від її радості золотисті іскорки грайливо закружляли по всій кухні. — Ти бачив?!

Валахар зверхньо форкнув, ніби це була найпростіша річ у світі, але білий кінчик його хвоста задоволено сіпнувся.

Проте їхній перший успіх перервав раптовий холод.

Повітря в кімнаті різко згусло, шибки в вікнах покрилися тонкою памороззю, а золотисте сяйво Елізи миттєво згасло. З кутка кімнати, прямо з глибокої тіні за шафою, почали виповзати чорні, туманні щупальця.

— Що це таке?.. — дівчина здригнулася, відчувши, як шкірою пробіг крижаний страх.

Валахар миттєво вигнув спину, шерсть встала дибом, а з горла вирвалося загрозливе демонічне гарчання.

Тіньові нишпорки Нижнього світу відчули спалах пробудженої відьомської магії. Вони прийшли по її душу. І хоча демон досі був заточений у тілі кота, він не збирався віддавати свою єдину ученицю й ключ до звільнення якимось дрібним потворам із безодні!