Розділ 2

Ніч минула в жахливих тортурах. І ні, Валахара катували не темні ритуали Нижнього світу, а шовкова рожева подушка, на яку його наполегливо вкладала Еліза. Щоразу, коли демон намагався збігти й заховатися під диван, дівчина дбайливо повертала його назад зі словами: «Ну куди ти в темряву, Пухнастику? Тут же тепліше!».

Уранці ситуація стала ще гіршою.

Валахар сидів на кухонному столі, згорнувши хвіст, і з глибокою ненавистю дивився на дівчину. Еліза співала щось веселе під ніс, готуючи сніданок. І знову навколо її рук струмували ці білі, ледь помітні іскорки! Вона розмішувала цукор у чашці, а ложка в повітрі рухалася майже без її участі — чисто на підсвідомій магії.

«Вона навіть не знає, що вона відьма, — лютував Валахар. — Магія виривається з неї, мов вода з пробитої греблі, а вона думає, що це просто гарний настрій!».

— А тепер, Пухнастику, час для краси! — радісно вигукнула Еліза й дістала з кишені... яскраво-жовтий шовковий бантик.

Очі демона розширилися від жаху.

— Мя-а-у?! (Прибери це від мене, смертна, бо я прокляну увесь твій рід до сьомого коліна!).

Але Еліза сприйняла це за захоплене муркотіння. За хвилину великий владник тіней, гроза дев’яти кіл безодні, сидів із жовтим бантиком на шиї.

«Я знищу її, — дав собі обітницю Валахар, злісно похитуючи білим кінчиком хвоста. — Я змушу її зняти з мене закляття, а потім... потім віддам її бантики пекельним гончакам!».

Плани помсти перервав дивний гуркіт із вітальні.

Еліза здригнулася й побігла в кімнату, кіт вислизнув слідом. Виявилося, що зі старої книжкової шафи на підлогу впала важка, припорошена пилом книга в темно-зеленій шкіряній обкладинці з срібним замком. Вона випала сама по собі — жоден протяг не міг би її зрушити.

— Дивно, — шепнула Еліза, присідаючи біля книги. — Ця шафа належить моїй прабабусі... Мама казала ніколи не чіпати ці речі.

Вона простягнула руку до срібного замка. Валахар відчув, як повітря в кімнаті стало густим і намагніченим. Древнє відьомське закляття на книзі зреагувало на кров спадкоємиці! Замок клацнув і самостійно розкрився.

Сторінки почали швидко гортатися, зупинившись на розділі: «Прокляття прихованих сутностей та демони Нижнього світу».

Еліза ахнула, роздивляючись старовинні малюнки. На одній зі сторінок був зображений високий рогатий демон із палаючими очима... а під ним — дрібний напис прадавньою мовою тіней, яку Валахар знав як свої п'ять пазурів.

«Це ж... інструкція зі зняття мого прокляття!» — серце демона тьохнуло.

Але Еліза лише нахилилася ближче, роздивляючись малюнок демона, а потім подивилася на чорного котика з жовтим бантиком, який стояв поруч.

— Який кумедний малюнок, — посміхнулася дівчина. — Цей демон на картинці має такі ж фіолетові очі, як і ти, Пухнастику. Схоже, у прабабусі була багата уява!

Валахар заплющив очі й важко зітхнув. Йому терміново потрібно було навчити цю відьму-недоучку читати магічні книги, поки він остаточно не втратив свою демонічну гідність у цьому жовтому бантику.

Валахар зрозумів: чекати півночі надто довго, а терпіти жовту ганчірку на шиї — понад його демонічні сили. Потрібно було діяти негайно.

Еліза провела пальцем по пожовклих сторінках фоліанта, намагаючись розібрати дивні символи.

— Якісь химерні значки... Схоже на давню мову, — мовила вона вголос.

«Це руни Тіньового Піку, відьмо-недоучко!» — прошипів Валахар у думках.

Він зробив граційний стрибок і вмостився прямо поверх сторінки з описом прокляття. Лапою з висунутим пазуром демон чітко вказав на перший ряд символів, а потім вичікувально подивився дівчині в очі.

— Ти що, хочеш, аби я це прочитала? — здивувалася Еліза, легенько погладивши його по голові. — Пухнастику, я ж не розумію жодного слова.

Демон роздратовано випустив тихий рик. Взявши пазурем її вказівний палець, він силою притиснув його до першої золотистої руни на папері.

Щойно пучка Елізи торкнулася давнього символу, магія її роду спалахнула знову! Золотисті іскорки закружляли навколо її руки, пірнули в сторінку, і давні руни на папері раптом здригнулися. На очах у дівчини дивні значки почали перебудовуватися в зрозумілі літери.

— Що за... — Еліза відсахнулася, її очі округлилися від подиву. — Вони... змінюються?

Вона знову нахилилася до книги йголосно прочитала перекладений рядок:

«Коли темна істота постане в тілі звіра, лише сила прадавнього роду та щирий відклик серця здатні повернути їй істинний облик...»

Дівчина завмерла. Вона перевела погляд з малюнка рогатого демона на чорного кота з жовтим бантиком, який досі тримав лапу на сторінці.

— Ні, цього не може бути... — шепнула вона, відчуваючи, як у грудях піднімається дивна хвиля тепла, а в повітрі чітко пахне озоном і відьомськими травами. — Це не просто казки... Мама казала, що наша родина береже якісь таємниці, але я вважала це вигадками.

Валахар хижо усміхнувся внутрішньо. Процес пішов! Вона нарешті починає усвідомлювати свою силу.

— Пухнастику... або як тебе там... — Еліза обережно простягнула руку й торкнулася його чоло. — Ти ж не звичайний кіт, правда?

Демон лише повільно й поважно кивнув головою, зверхньо глянувши на дівчину. Але саме в цей момент жовтий бантик зсунувся йому на праве вухо, зіпсувавши весь величний вигляд.

Еліза не втрималася й тихо засміялася, хоч в її очах досі чатував подив:

— Добре, «великий і страшний». Займемося твоїм прокляттям. Але бантик поки не зніму — ти в ньому занадто милий!

Валахар незадоволено зашипів, але в глибині душі зрозумів: перший крок до їхньої спільної магічної спілки зроблено.