Розділ 28

Аліса : 

Я перечитувала слова на дзеркалі знову й знову.
«ВИ ДІЙСНО ПОВ'ЯЗАНІ.»
Професор стояв навпроти скла.
Ньютон сидів біля його ніг.
Двоє абсолютно різних.
Один — людина.
Другий — кіт.
Але дзеркало стверджувало, що між ними є зв'язок.
— Я вже нічого не розумію, — чесно сказала я.
Професор тихо засміявся.
— Повір, я теж.
Я присіла біля Ньютона.
— Отже, ти справжній.
Ньютон подивився на мене.
— Мяу.
— І професор справжній.
Я подивилася на Максима.
— І ви не Ньютон.
— Ні.
— І Ньютон не ви.
— Саме так.
Я кивнула.
— Добре. Це вже хоч щось.
Професор усміхнувся.
Але мені все одно не давало спокою одне питання.
— Тоді як ви пов'язані?
Він не відповів.
Я подивилася на дзеркало.
— Можливо, воно може пояснити.
Я підійшла ближче.
— Покажи нам.
Нічого.
Я повторила:
— Покажи, як Ньютон пов'язаний із професором.
Поверхня дзеркала здригнулася.
І цього разу воно не написало слів.
Воно показало картину.
Старий будинок.
1987 рік.
Маленький хлопчик стояв біля дзеркала.
Я впізнала його.
Це був батько професора.
Поруч сидів білий кіт.
Той самий.
Я подивилася на професора.
— Це ваш батько.
Він кивнув.
Потім картинка змінилася.
2004 рік.
Той самий будинок.
Молодий Максим стояв перед дзеркалом.
А біля його ніг...
знову сидів білий кіт.
Я завмерла.
— Ви його бачили?
Професор повільно кивнув.
— Тепер я пригадую.
— Ви пам'ятали Ньютона?
— Ні. Я пам'ятав білого кота.
Я подивилася на нього.
— А потім він зник?
— Так.
Картинка знову змінилася.
2026 рік.
Я побачила себе.
Той день, коли я знайшла Ньютона.
Він сидів біля старої лавки.
Я підійшла до нього.
Підняла на руки.
А потім картинка зникла.
На дзеркалі з'явилися слова:
«ТРИ ПОКОЛІННЯ.»
Потім:
«ОДНЕ ДЗЕРКАЛО.»
І нарешті:
«ОДИН СВІДОК.»
Я подивилася на Ньютона.
— Отже, він був поруч із вашою родиною три покоління?
Професор задумався.
— Схоже на те.
— Але чому саме він?
Ньютон тихо нявкнув.
Я погладила його.
— Ти ж нічого нам не скажеш, правда?
Він замуркотів.
Я усміхнулася.
— Я так і думала.
Професор раптом помітив щось на дзеркалі.
— Алісо...
Я повернулася.
Там з'явився новий напис.
«СВІДОК НЕ ОБИРАЄ СІМ'Ю.»
Я прочитала далі.
«СІМ'Я ОБИРАЄ ДЗЕРКАЛО.»
Ми обоє замовкли.
— Що це означає? — запитала я.
Професор похитав головою.
— Не знаю.
Я подивилася на Ньютона.
Він уже відійшов від дзеркала й сидів біля вікна.
Зовні все було спокійно.
Звичайна кімната.
Звичайний кіт.
Звичайний вечір.
Але тепер я знала:
Ньютон був частиною цієї історії задовго до того, як з'явилася я.
І, можливо, задовго до того, як професор дізнався про власне перетворення.
Я підійшла до вікна.
Ньютон подивився на мене.
— Знаєш, — прошепотіла я, — я все одно розгадаю твою таємницю.
Він повільно моргнув.
А потім подивився...
не на мене.
На дзеркало.
Я обернулася.
На склі з'явилося лише одне слово:
«СКОРО.»
І я зрозуміла:
дзеркало ще не сказало нам усієї правди.