Розділ 24

Максим : 

Я довго стояв перед дзеркалом і мовчав.
Ньютон сидів поруч.
Звичайний білий кіт.
Живий.
Справжній.
І зовсім не я.
Ця думка ніяк не вкладалася в голові.
Стільки часу я був упевнений, що білий кіт, якого знайшла Аліса, якимось чином пов'язаний зі мною.
Я думав, що дзеркало створило другу форму.
Що саме через нього я став перетворюватися на кота.
Але тепер усе змінилося.
Бо Ньютон існував окремо.
Я подивився на свої руки.
— Отже, це не ти...
Ньютон повернув голову.
— Мяу.
Він підійшов до мене й потерся об мою ногу.
Я мимоволі усміхнувся.
Звичайний кіт.
Теплий.
Живий.
Він не був моєю другою формою.
Тоді що сталося зі мною?
Я перевів погляд на дзеркало.
На склі ще залишалися ледве помітні сліди напису:
ТРЕТІЙ КОНТАКТ — ЗНАЙДЕНО.
Я підійшов ближче.
— Ти знав про це? — запитав я, дивлячись на Ньютона.
Кіт нахилив голову.
— Мяу.
Звичайна котяча відповідь.
Але чомусь я відчував, що він розуміє більше, ніж показує.
Я простягнув руку до дзеркала.
Ньютон одразу відступив.
Я зупинився.
— Не хочеш, щоб я його торкався?
Він не підійшов.
Просто дивився.
Я забрав руку.
Можливо, він боявся дзеркала.
А можливо...
знав, що воно небезпечне.
Я згадав записи дідуся.
«Дзеркало не вибирає випадково.»
Тоді перший контакт — моя родина.
Другий — Аліса.
Третій — Ньютон.
Але якщо це так...
чому?
Що пов'язує звичайного білого кота з дзеркалом?
Я присів біля нього.
Ньютон спокійно сів навпроти.
— Ти з'явився саме тоді, коли все почалося, — сказав я. — Але чому?
Ньютон моргнув.
Потім несподівано подивився не на мене.
На Алісу.
Вона стояла в дверях.
— Ви про Ньютона? — запитала вона.
Я кивнув.
— Так.
Аліса підійшла ближче й підняла кота на руки.
Ньютон спокійно влаштувався в неї на руках.
— Він просто Ньютон, — сказала вона.
Я подивився на неї.
— Можливо.
— Ви не вірите?
Я похитав головою.
— Я вірю, що він справжній.
Аліса здивовано подивилася на мене.
— А раніше?
Я на секунду замовк.
— Раніше я думав, що він може бути пов'язаний зі мною набагато сильніше.
Я подивився на Ньютона.
— Але тепер я знаю: він не я.
У кімнаті стало тихо.
І саме тоді дзеркало знову здригнулося.
Ми обоє повернулися до нього.
На склі з'явилися нові слова.
Повільно.
Літера за літерою.
ТРЕТІЙ КОНТАКТ — НЕ ФОРМА.
Я відчув холод.
Потім з'явився другий рядок:
ТРЕТІЙ КОНТАКТ — СВІДОК.
Аліса прошепотіла:
— Свідок?
Я подивився на Ньютона.
Він дивився прямо на дзеркало.
І раптом я зрозумів.
Можливо, Ньютон не був причиною моїх перетворень.
Можливо, він був тим, хто бачив їх від самого початку.
Тим, хто знав про дзеркало раніше за нас.
Тим, хто опинився поруч не випадково.
Я повільно видихнув.
— Ньютон не створив цю таємницю.
Аліса подивилася на мене.
— Тоді що він робить у ній?
Я не знав.
Але дзеркало, здається, знало.
На склі з'явилося останнє слово:
ПАМ'ЯТАЄ.
Я подивився на Ньютона.
Він просто моргнув.
І тихо сказав:
— Мяу.
А я вперше подумав:
можливо, цей кіт пам'ятає 2004 рік.
Навіть якщо тоді його ще не мало бути на світі.