Розділ 20

Максим : 

Я зрозумів, що більше не можу тікати від минулого.
Після всього, що сталося, це було неможливо.
Дзеркало.
2004 рік.
Моя родина.
Родина Аліси.
І тепер її ім'я в старому записі.
Усе було пов'язано.
Але я досі не знав, з чого все почалося.
Тому я знову повернувся до архіву.
Цього разу я шукав не документи про будинок.
Я шукав Вороніних.
Я знайшов стару папку мого діда.
На обкладинці було написано:
«Особисті записи. Не передавати».
Я відкрив її.
Перші сторінки були звичайними.
Робота.
Сім'я.
Побутові записи.
А потім...
я побачив знайоме слово.
Дзеркало.
Я почав читати.
«Ми знайшли його випадково».
Я завмер.
Далі було написано, що багато років тому мій дід отримав старе дзеркало від людини, яка не хотіла його залишати собі.
Ніхто тоді не знав, чому.
Спочатку воно було звичайним.
Просто старим дзеркалом.
Але через деякий час почали відбуватися дивні речі.
Люди помічали у відображенні те, чого не було в кімнаті.
Іноді — силует.
Іноді — іншу людину.
А одного разу...
людина побачила себе не такою, якою була.
Я перегорнув сторінку.
Мій дід написав:
«Ми думали, що дзеркало показує майбутнє. Але помилилися».
Я продовжив читати.
Воно показувало не майбутнє.
Воно показувало можливі форми.
Те, ким людина могла стати.
Те, що могло з нею статися.
А іноді — те, що вже почалося, але ще не проявилося.
Я згадав себе.
Білий кіт.
Людина.
Знову кіт.
Тепер усе мало сенс.
Я перегорнув ще кілька сторінок.
І знайшов запис про 2004 рік.
«Перший перехід».
Я прочитав його двічі.
У 2004 році дзеркало вперше змінило людину.
Не повністю.
Лише на короткий час.
Але після цього стало зрозуміло:
дзеркало могло впливати на форму людини.
Мій дід намагався зупинити це.
Він хотів позбутися дзеркала.
Але не зміг.
Тоді він вирішив залишити його в будинку.
І передати квартиру іншій родині.
Родині Аліси.
Я зупинився.
Чому саме їм?
Відповідь була на наступній сторінці.
«Вони не знають, але їхня родина вже була пов'язана з дзеркалом раніше».
Я стиснув папір.
Отже, це почалося ще до 2004 року.
Ще до моєї родини.
Ще до Аліси.
Я продовжив читати.
І знайшов найважливіший запис.
«Дзеркало не вибирає випадково».
Я затамував подих.
Далі:
«Воно реагує на людей, між якими вже існує зв'язок».
Я відкинувся на спинку стільця.
Ось чому я перетворився після зустрічі з Алісою.
Не просто через квартиру.
Не просто через дзеркало.
Через Алісу.
Але який саме зв'язок між нами?
Я гортав сторінки далі.
На жаль, кілька останніх аркушів були вирвані.
Хтось навмисно їх забрав.
Я знайшов лише один маленький клаптик.
На ньому було написано:
«Якщо дзеркало прокинеться вдруге, з'являться дві форми».
Я завмер.
Дві форми.
Людина.
І тварина?
Можливо.
Я подивився на свої руки.
Я вже знав одну з цих форм.
Але чому саме білий кіт?
Я почав шукати відповідь.
І знайшов її.
На наступній сторінці був малюнок.
Білий кіт.
Поруч — людська постать.
А під ними напис:
«Форма повинна бути пов'язана з характером людини».
Я довго дивився на малюнок.
Потім тихо засміявся.
Навіть у такій ситуації це здавалося дивним.
Я завжди любив спокій.
Самотність.
Тишу.
А білий кіт...
схоже, став моєю другою формою саме через це.
Але тоді я побачив останній рядок.
І усмішка зникла.
«Коли з'явиться друга людина, дзеркало завершить те, що почалося у 2004 році».
Я перечитав.
Ще раз.
І ще.
Друга людина.
Аліса?
Я не знав.
Але тепер я мав повернутися додому.
Мені потрібно було поговорити з нею.
Вперше — не як професору.
Не як коту.
А як людині, яка теж опинилася всередині цієї таємниці.
Коли я повернувся, Аліса стояла перед дзеркалом.
А поруч лежав старий ключ.
Я завмер.
Вона обернулася.
— Професоре?..
Я був котом.
Звичайним білим котом.
Вона подивилася на мене.
Потім на дзеркало.
І сказала:
— Ньютоне...
Я підійшов ближче.
Вона присіла переді мною.
— Я знайшла дещо.
Я дивився на неї.
Вона підняла ключ.
— І думаю, що тепер знаю, з чого все почалося.
У мене завмерло серце.
Бо в ту саму мить дзеркало позаду неї здригнулося.
І на склі з'явилися слова.
Повільно.
Наче хтось писав їх невидимою рукою:
«ДРУГИЙ КОНТАКТ ПОЧАТО».
Я дивився на напис.
А потім на Алісу.
Тепер я знав.
Ми вже не просто шукали правду.
Правда сама почала шукати нас.