Розділ 8

Максим : 

Я лежав на ліжку й удавав, що сплю.
Аліса була зовсім поруч.
Вона вже заплющила очі, але я знав, що заснути вона зможе не одразу.
Після того, як вона сказала:
«Іноді мені здається, що ти щось від мене приховуєш».
я ледь не завмер.
Вона нічого не знала.
Але чомусь мені здалося, що ця дівчина починає помічати більше, ніж я хотів би.
Я обережно відкрив одне око.
Аліса спала.
Я тихо видихнув.
Добре.
Поки що таємниця залишалася таємницею.
Я знову заплющив очі.
Але заснути не міг.
Мене мучило одне питання.
Чому я знову став котом?
Я точно знав, що вранці був людиною.
Я прийшов до університету.
Провів лекції.
Розмовляв зі студентами.
А потім, після останньої пари, перетворився.
Отже, це не випадковість.
Є закономірність.
Я почав згадувати все.
Перший день.
Перше перетворення.
Пробудження котом.
Повернення до людської форми.
Потім знову кіт.
І все це приблизно в один і той самий час.
Можливо, справа в сонці?
Ні.
Я ставав людиною ще до того, як сонце піднімалося високо.
Можливо, справа в університеті?
Це вже було цікавіше.
Я працював там уранці й удень — і залишався людиною.
А після завершення занять...
кіт.
Я підвів голову.
Можливо, саме робота змушувала мене залишатися людиною?
Дивна думка.
Але іншого пояснення не було.
Я подивився на Алісу.
Вона мирно спала.
Я обережно зіскочив із ліжка.
Потрібно було перевірити одну річ.
Я вийшов у коридор.
Потім на кухню.
Сів біля вікна.
Подивився на нічне місто.
Якби я зараз знову перетворився на людину, це означало б, що час не є головним фактором.
Я чекав.
Хвилина.
Дві.
П'ять.
Нічого.
Я вже хотів повернутися до кімнати, коли відчув легке тепло.
Я завмер.
Знову.
Тіло почало змінюватися.
Я заплющив очі.
За кілька секунд усе закінчилося.
Я стояв біля вікна.
Людина.
Знову.
Я подивився на руки.
— Отже...
Мій голос прозвучав дуже тихо.
— Я можу змінюватися не тільки вранці.
Я замислився.
Можливо, справа була не в часі.
А в чомусь іншому.
Я підійшов до дзеркала.
Цього разу я не відчував радості.
Навпаки.
Мене охопило хвилювання.
Якщо я міг змінюватися випадково...
то одного дня міг стати людиною просто перед Алісою.
Я не міг цього допустити.
Я повернувся до кімнати.
Вона все ще спала.
Я тихо сів на край ліжка.
І саме тоді Аліса поворухнулася.
— Ньютоне?..
Я завмер.
Вона відкрила очі.
Подивилася прямо на мене.
На секунду наші погляди зустрілися.
Я навіть перестав дихати.
Але її очі були сонними.
Вона, мабуть, просто ще не зрозуміла, що бачить.
— Ньютоне...
Я мовчав.
Вона протерла очі.
І тоді я знову відчув тепло.
Ні.
Тільки не зараз.
Я відступив.
Аліса сіла на ліжку.
— Що з тобою?
Я різко відвернувся.
Ще секунда.
І знову...
біле хутро.
Лапи.
Хвіст.
Кіт.
Аліса подивилася на мене.
— Ти чого так дивно від мене відходиш?
Я тихо нявкнув.
Вона посміхнулася.
— Іди сюди.
Я підійшов.
Вона погладила мене.
— От тепер нормально.
Я заплющив очі.
Вона нічого не помітила.
Я зітхнув із полегшенням.
Але тепер я знав дещо важливе.
Моє перетворення могло статися в будь-який момент.
І якщо я не знайду спосіб це контролювати...
одного разу Аліса побачить правду.
Я подивився на неї.
Вона вже знову засинала.
А я лежав поруч і думав лише про одне:
мені потрібно якомога швидше з'ясувати, хто або що перетворило мене на кота.
Бо наступного разу мені могло не пощастити.