2. Перший конфлікт

Ранок наступного дня зустрів мене м'яким шурхотом осіннього дощу за вікном. Замість учорашньої зливи над маєтком зависла тиха мряка, а повітря в кімнаті здавалося кришталево чистим і прохолодним. Я прокинулася від ніжного аромату сухої лаванди, яким був просочений гостьовий корпус, і кілька хвилин просто лежала під теплою ковдрою, слухаючи, як вітер заколисує давні яблуневі сади.

Скептичний прийом господаря не зіпсував мого настрою. Я звикла сприймати складних людей як виклик, а Марк із його похмурим поглядом та важкою мовчанкою видавався саме такою загадкою. Зібравшись і надягнувши зручний затишний светр гірчичного кольору, я вирушила шукати бібліотеку.

Будинок удень виглядав вражаюче. Високі стелі з темними дерев'яними балками, старовинні дзеркала в латунних рамах, масивні меблі з темного горіха — усе тут дихало історією. У довгому коридорі пахнуло деревиною, свіжозавареною кавою та ледь відчутним димом із каміна.

Бібліотека виявилася справжнім королівством для книголюба. Це було просторе двоповерхове приміщення з високими арочними вікнами, крізь які лилося розсіяне вересневе світло. Важкі стелажі, вщент заповнені фоліантами у шкіряних палітурках, тягнулися аж до стелі, а на другий ярус вела витончена кручена драбина. У центрі стояв круглий стіл із темного дуба, на якому чекали на мій прихід перші дерев'яні ящики з архівами.

— Ви завжди приходите без запізнень? — пролунав позаду мене знайомий низький голос.

Я обернулася. У дверях стояв Марк. Сьогодні на ньому був темний джемпер із косою в'язкою, що підкреслював його міцні плечі, та темні джинси. Поруч із ним поважно крокував Барон, який одразу ж підійшов до мене і ткнувся вологим носом у мою долоню, вимагаючи своєї порції ранкових пестощів.

— Завжди, — відповіла я, м'яко чухаючи пса за вухом. — Робота з цінними виданнями вимагає дисципліни.

Марк пройшов углиб кімнати, розсікаючи повітря виразним ароматом кедра й холодної м'яти. Він зупинився біля робочого столу, спираючись на нього довгими пальцями, і суворо глянув на мене. Настав час для першого робочого дня та жорсткого інструктажу.

— Тоді одразу визначимо правила гри, Злато, — вимовив він голосом, у якому не було й натяку на доброзичливість. — Це не просто зібрання книжок, це родинна спадщина. Тому вимоги будуть суворими.

Я випростала спину, готуючись уважно вислухати кожне слово.

— По-перше, — почав він, вигинаючи темну брову, — графік роботи чіткий: із дев'ятої ранку до шостої вечора. Після шостої ви залишаєте бібліотеку і перебуваєте у своєму крилі. По-друге, жодного шуму. Жодної гучної музики, дзвінків чи розмов по телефону. По-третє, порядок. Усі коробки з архівами, які ви оцифровуєте, повертаються строго на ті місця, звідки ви їх взяли. Нічого не переставляти, не перекладати й не виносити за межі цієї кімнати.

— Я професіоналка, Марку, — спокійно перебила я його. — Я знаю, як поводитися з рідкісними документами.

— Сподіваюся на це, — його погляд став ще холоднішим. — І найголовніше правило, яке ви повинні запам'ятати назавжди: ви працюєте виключно з тими коробками, які марковані жовтими ярликами. Особисті речі, письмові столи, зачинені шафи та архівні папки з червоними маркерами для вас не існують. Ви не пхаєте ніс у моє приватне життя. Зрозуміло?

Його слова прозвучали майже як погроза, навіть Барон припинив виляти хвостом і перевів погляд із господаря на мене.

— Я приїхала сюди працювати, а не порпатися у ваших таємницях, — твердо відповіла я, не відводячи очей.

— Чудово. Тоді ставайте до справи, — коротко кинув він, розвертаючись до виходу. — Сканер та обладнання на столі. Якщо виникнуть технічні питання — звертайтеся до пані Оксани, економки. Мене без крайньої потреби не турбувати.

Він вийшов, зачинивши за собою масивні двері.

Я глибоко видихнула і похитала головою. Було очевидно, що цей чоловік побудував навколо себе неприступну фортецю, і кожна нова людина для нього була потенційною загрозою. Але я вирішила не брати його різкість до серця. У мене була улюблена справа, прекрасне приміщення та тисячі дивовижних сторінок, які чекали на оцифрування.

Увімкнувши сканер і надягнувши тонкі білі рукавички для роботи з крихким папером, я приступила до першої коробки з жовтим маркером. Всередині виявилися рукописні щоденники та господарські книги маєтку середини двадцятого століття. Папір був цупким, дещо пожовклим від часу, із вишуканим каліграфічним почерком. Перегортати ці сторінки було справжнім задоволенням. Я поринула в роботу, повністю втративши лік часу.

За вікном повільно згасав день. Осінній туман густішав, огортаючи яблуневі сади щільною молочною пеленою. Крізь високі шибки пробивалося золото опалого листя, створюючи в бібліотеці особливу, теплу атмосферу. Камін у кутку був згаслий, але кімната зберігала сухе, приємне тепло старої деревини.

Близько третьої години дня я дісталася другого ящика. У ньому знаходилися документальні матеріали, пов'язані з юридичними справами родини за останні десятиліття. Я акуратно діставала папку за папкою, внесла їх у цифровий каталог і сканувала сторінку за сторінкою.

На самому дні коробки, під стосом пожовклих купчих на землю п'ятдесятих років, лежала сучасна біла пластикова папка на блискавці. Вона виглядала чужорідним тілом серед старовинних фоліантів. На ній не було жодного маркера — ні жовтого, ні червоного. Мабуть, хтось випадково поклав її сюди під час останнього переїзду чи прибирання.

Я вагалася кілька секунд. З одного боку, Марк чітко дав зрозуміти межі дозволеного. З іншого — папка знаходилася в загальній архівній коробці, яку мені доручили обробити. Подумавши, що це можуть бути важливі додатки до родинних документів, я розстібнула блискавку й витягла глянцеві аркуші.

Перше ж слово, виведене чітким юридичним шрифтом угорі сторінки, змусило мене затамувати подих: «Рішення суду про розірвання шлюбу».

Я не хотіла читати далі, але мої очі мимоволі вихоплювали фразу за фразою. Це були судові папери про розлучення Марка та його колишньої дружини Юлії. Документи містили сухі, але безжальні висновки: повний поділ спільного майна, передача юридичної компанії, відмова від претензій на родинний маєток у обмін на величезну грошову компенсацію. Тут же підшивалися копії претензійних листів із звинуваченнями та фінансовими вимогами від адвокатів Юлії.