Глава 10

– Твій улюблений чай зі смаком малини, – посміхнулась Сніжана і поставила перед Стасом чашку ароматного напою. – Солодке не пропоную, ти ж його не любиш.

Дівчина всіма силами намагалась показати як добре вона знає Станіслава і втерти мені цим носа.

– Як там Мир? Не доставляє тобі клопоту? – на столі з’явились ще дві чашки чаю і Сніжана присіла до нас за кухонний стіл.

– Ні, ніби взявся за розум. В нічні клуби вже більше місяця не ходив, – відповів Стас і на обличчі Сніжани висвітилось здивування. – Цікаво, хто ж зміг його напоумити виправитись та припинити встрявати в бійки?

– Невже? – задумливо протягнула дівчина собі під ніс. – Що він хоче цим показати? Невже не розуміє, що це нічого не міняє…

До речі, він постійно передає тобі вітання, – усміхнувся Стас, спостерігаючи за зміною емоцій на обличчі Сніжани.

– А йому від мене нічого не передавай, – гордо підняла дівчина підборіддя.

Далі вони почали обговорювати більш особисті теми і я заскучала. Повільно потягуючи чай, споглядала пейзаж за вікном зліва від себе. Небо сьогодні було засіяне білосніжними хмаринками різноманітних форм. Ще з дитинства любила гру на уяву. Потрібно було вияснити, на що саме схожа та чи інша хмаринка. Що за диковинний звір пливе зраз по небу? Саме цим я зараз і займалась, розглядаючи різні образи.

– Нам вже час йти, маргаритко, – усміхнувся Стас, коли помітив мій далекий погляд.

– Ви вже наговорились? – здивувалась я, оскільки не помітила як швидко промайнув час за спогляданням неба.

– Так, ми вдосталь поспілкувались, – піднявся Стас зі свого місця. – Тому більше не варто змушувати тебе скучати.

– Так ти помітив? – злегка почервоніла. – Я просто не хотіла вам заважали.

– Я завжди слідкую за тобою і твоєю реакцією, тому вибач, що затримався.

Сніжана невдоволено подивилась на мене, коли Стас почав говорити такі милі слова, тим самим збентеживши ще більше.

– З яких пір ти став таким культурним і турботливим? Де твої недоречні підколи чи інші несмішні жарти? – буркнула я, посмішивши до виходу.

– Ще все попереду. Поки що ти мене не дратуєш і мій настрій став таким, – хмикнув Стас і відрив переді мною двері, коли я почала возитись із замком. – Ще зустрінемось, Сніжко.

Станіслав обійняв дівчину на прощання. Вона з сумом в очах, подивилась на нього і стиснула його міцніше.

– Що на тебе найшло? – чоловік делікатно відхилив Сніжану від себе і заглянув їй в обличчя. – Ми ж не прощаємось, не потрібно так реагувати. Цим ти раниш мене.

– Значить я все ж тобі дорога? – з надією запитала Сніжана.

– З тих самих пір, коли ми вперше зустрілись, ти стала мені дорогою, але як говорив раніше, бачу в тобі молодшу сестру…

– Ми ще побачимо, що з цього вийде, – неочікувано на обличчі дівчини перекосило від гніву і вона, виштовхав Стаса, захлопнула перед його носом двері.

– Вона завжди така? – запитала я через деякий час, все ще трохи шокована такими змінами емоцій.

– Це ще Сніжка тримала себе в руках. Вона може і речами кидатись, коли їй хоч щось не сподобається, – хмикнув Стас. – При нашій першій зустрічі Сніжана намагалась втекти від мене, заперечуючи необхідність дорослій дівчині няньки, як тоді назвала. Я не очікував такого від клієнта, тому їй вдалось об хитрити мене ненадовго, тому далеко не добігла. Тоді вона натрапила на якихось ворюг, але змогла влаштувати таку істерику, що вони самі розбіглись від неї, звинувачуючи її в неадекватності.

– В неї, напевно, бойовий характер.

– Їй хочеться виглядати сильною та незалежною в очах оточуючих, але всередині ховається душа маленької вразливої дівчинки, – заперечив Стас.

– Але, якщо Сніжана не хотіла бачити тебе в якості охоронця, то як ви все ж змогли потоваришувати.

– Після того випадку, Сніжана зрозуміла, що небезпека може підстерігати скрізь і не стала більше мене уникати. Вона, як полохливе звірятко, поступово змогла підпустити ближче до себе. Але, мабуть, все життя буду пам’ятати як Сніжка тоді трусилась від підскочившого адреналіну в крові та залишкового страху.

За розмовою ми дійшли до машини та змогли виїхати з території цієї багатоповерхівки. Проте дорога, якою зараз їхали, не була зворотною. Вона вела в протилежний до дома Стаса напрямок.

– Куди ми тепер направляємось? – запитала я в Стаса, оскільки він не удостоїв дати мені пояснення раніше.

– В готель, – коротка відповідь чоловіка.

– Ми повертаємось в той самий готель? Ти впевнений, що нам там буде досить безпечно? – нахмурила я, обдумуючи майбутні перспективи. Мені сподобалось в його домі. Там почувала себе в справжній фортеці, де до мене ніхто не добереться і не зможе заподіяти шкоду.

– Так сподобалось в мене? – прочитав мої думки Стас. – Тепер не потрібно буде вмовляти тебе переїхати.

– А ти хочеш, щоб я переїхала до тебе? – вирішила підтримати жарт Станіслава. – Але де мені знайти там куточок для себе? Заняття музикою потребує особливої звукоізоляційної кімнати, якщо не хочеш, щоб я заважала іншим своїм співом.

– Хмм, ну це не проблема. Виділимо тобі одну із нижніх кімнат для таких цілей та обладнаємо згідно з твоїми уподобаннями, – серйозно відповів чоловік.

– Добре, я здаюсь. Ти переміг, – досадно поморщилась, відвернувшись в сторону бокового вікна, щоб не бачити його переможний, задоволений вираз обличчя. – В мене ніколи не вийде так вдало підігрувати твоїм жартам.

«Навіщо взагалі жартувати на такі теми?» – не розуміла я.

– Ти про що? Які жарти? Я пропоную тобі переїхати до мене цілком серйозно, – заперечив Стас та здивовано глянув в мою сторону.

– Що значить не жарт? Як можна таке пропонувати, коли ми, навіть, не зустрічаємось? – зустріла його здивований погляд своїм гнівним.

– Якщо проблема тільки в цьому, то ніколи не пізно перевести відносини на новий рівень, – усміхнувся Стас.

На який рівень? Про що говориш? Ти мій особистий охоронець. Я плачу тобі за це гроші. Про який новий рівень відносин може йти мова? Чи з цього часу ти хочеш охороняти мене безплатно по своїй власній ініціативі? – вибухнула я. – До того ж я не можу прив’язуватись до дому. Мене попереду чекає ще одне турне закордоном і…