Глава 5

В цю мить ми просто сиділи в тиші, тримаючи за руки та занурившись в погляд один одного. Ніжні погладжування шорсткуватого великого пальця по моєму зап’ястку викликали щиру усмішку. Хотіло зажмуритись від приємних відчуттів.

– Це так дивно, – пошепки заговорила, щоб не порушити виниклий між нами зв’язок. – Я знаю тебе від сили два дні, а вже не хочу відпускати твою руку ні на мить. Поруч з тобою відчуваю себе захищеною від всього світу. Невже це частина твоєї роботи? Ти вмієш так легко маніпулювати людьми?

– Кожен з людей в певній мірі вміє маніпулювати почуттями інших. В когось виходить це вправніше, в когось гірше, але всі люблять тримати ситуацію під своїм контролем. В будь-якому випадку, я б не хотів застосовувати на тобі психологічні прийоми, – Стас відвів погляд, подивившись в бокове скло позаду від мене, та ненадовго замовк. – Час забиратись звідси.

– Що трапилось? – трохи нервово посміхнулась, оскільки чоловік став надмірно серйозним, емоційно відгородившись від мене. – Я сказала щось не так?

– Пристебни пасок безпеки, – скомандував Стас, не відповівши мені на запитання. Він швидко пристебнувся сам і завів машину.

– Все ж було так добре, – здихнула, пристебнувшись. – Нічого не розумію.

– Потім все поясни, – чоловік впевненими та виваженими рухами вивів машину на дорогу та додав газу. Його погляд став холодним та гострим, як лезо, тому я вирішила не докучати йому зараз розмовами, відвернувшись до вікна.

В машині стояла напружена тиша, яка почала діяти мені на нерви ледь не в перші хвилини нашого від’їзду. Стас був зосереджений і то й діло поглядав в дзеркало заднього виду. Швидкість руху з часом також почала рости і мені стало трохи лячно.

– Готель, здається, знаходиться в іншому напрямку. Куди ми їдемо ще й з такою швидкістю? – здивувалась я, коли зрозуміла, що ми зараз їхали назад іншою дорогою, яка не могла вести до нашого готелю.

– Довірся мені, – це все, що відповів Стас.

– Ні, скажи, що відбувається? – вимогливо подивилась на Стаса, додавши в голос стальні нотки. – Я ж бачу, що ти весь напружений та чимось занепокоєний.

– Гаразд, – недовго провагавшись, Стас все ж вирішив розповісти мені. – Коли ми були на кладовищі, то збоку від нас припаркувалась одна підозріла. Вона була повністю тонованою. Я слідкував за нею поглядом впродовж декількох хвилин, але з неї так ніхто і не вийшов. Отже, можна припустити, що пасажир, чи скільки їх там не відомо, приїхав туди не для того, що сходити до чиєїсь могили. І мої підозри підтвердились, коли я виїхав звідти і та машина згодом рушила за мною.

– І вона все ще переслідує нас? – жахнулась я, оглянувшись назад. По шкірі пройшов холодок.

– Бачиш чорний позашляховик? Він їде на одну машину позаду. Тримається безпечною, на його думку, відстані.

– Так, бачу, – важко ковтнула я. – Що ж нам тепер робити?

– Не бійся, маргаритко, – Стас на секунду перевів на мене погляд та стиснув мою долоню своєю в знак підтримки. Цієї миті вистачило, щоб полегшено видихнути та припинити накручувати себе. – Він не дуже обережний, якщо так легко видав себе. Його буде не важко скинути з нашого хвоста.

– Довірюсь твоїй професійності, – посміхнулась я.

– Приємно чути, – Стас посміхнувся у відповідь. – Тримайся, маргаритко.

Швидкість машини знову почала зростати і ми в останню секунду проскочили на жовтий. Стас вміло маневрував між іншими автомобілями, тим самим віддаляючи нас від чорного позашляховика.

– В таке виходить, Стасе, – весело засміялась я. Адреналін почав бурлити в крові і страх безслідно зник. Навіть, те що ми декілька разів з чудом уникнули зіткнення з іншими машинами, не зменшило мій захват. Я просто відпустила ситуацію, повністю довіривши своє життя малознайомому, але вже досить близькому мені, чоловіку. – Навчиш мене колись так водити?

– А ти не вмієш?

– Ще не доводилось, – досадно піджала губи. В світі було ще стільки цікавого, а я засунула голову в пісок, боялась вийти за рамки дозволеного. З цього моменту все зміниться. Я маю спробувати багато різних цікавих речей і поділитись своїми враженнями з моїми відданими шанувальниками, з тими хто підтримував мене весь цей час.

– Я допоможу навчитись, але не такій їзді як зараз. Це занадто небезпечно, – частково погодився Стас на мою пропозицію.

– А ти, виявляється, зануда, – хмикнула я на таку заяву з його сторони. – Це пов’язано з віком чи ще з чимось? Все-таки тобі вже за тридцять…

– Хто тобі сказав, що я старий? – здивовано глянув на мене Стас. – До того ж тобі це не завадило зі мною пристрасно цілуватись десять хвилин тому.

 – Так не чесно! Це був заборонений прийом, – до щік миттєво прилив жар і я з невдоволенням відвернулась від чоловіка.

– Не ображайся, маргаритко, – ненадовго доторкнувся до моєї руки Стас. – Але бити по чоловічому самолюбству – це теж хитрий прийом. До того ж мені всього двадцять вісім.

 – Так ти тільки на три роки старший за мене? Хмм, – здивувалась я. – А виглядаєш дещо старшим.

 – Життя буває різне. В мене солодким його назвати ніяк не можна, – крива посмішка мелькнула на обличчі чоловіка. – То мені тепер не можна залицятись до такої молодиці, як ти?

– Ти ж ніби і не збирався зі мною фліртувати? – підколола чоловіка, все ще трохи ображаючись на його прямоту. – Говорив, що не спиш зі своїми клієнтками.

– А ти, як бачу, вже й не заперечуєш проти такого розвитку подій?

– Ну ти й нахаба, – фиркнула.

– Ти ж сама провокуєш ще з нашої першої хвилини знайомства. А змовчувати я не звик, – я вирішила більше йому не відповідати, щоб не провокувати далі, проте він вирішив продовжити. – До того ж ми й не будемо разом спати. Тільки в прямому сенсі цього слова.

Я знову нічого не відповіла. Навіть, не повернулась в його бік.

«Толку йому відповідати, якщо він на кожне моє слово знайде свій дієвий аргумент. Але колись я дізнаюсь його ближче і зможу використати цю інформацію, щоб переспорити його», – подумала про себе.