I'm falling in love?...

У другій половині дня, коли сонце вже трохи сховалося за дахами, Алсу стояла біля вікна в кабінеті фізики. Вона заздалегідь прийшла на урок, згідно з планом Теї, хоча внутрішньо сумнівалася, що це все не повна маячня.
Вона вдихнула на повні груди, ніби повітря могло надати впевненості, і сіла за парту трохи ближче до Рея. Хлопець уже був у класі, сидів і щось креслив у зошиті. Його пальці швидко рухались, іноді він щось закреслював, нахмурювався, потім знову писав.
Алсу спробувала крадькома глянути на його малюнок. Там було щось схоже на механізм — можливо, частина двигуна або щось технічне. Вона не встигла добре роздивитися, бо Рей несподівано підняв голову.
— Привіт, — сказав він спокійно.
Алсу мало не втекла з класу вдруге, але стрималась.
— Привіт, — відповіла вона. І, щоб хоч якось підтримати розмову, додала: — Це ти малюєш?
Рей опустив погляд на зошит і кивнув.
— Ага. Я люблю механіку. Це… типу хобі. Хоча батько мріє, щоб я став юристом. Але я краще з гайками, ніж з законами.
Алсу посміхнулась. Це було чесно. Не пафосно. Не фальшиво.
— Звучить круто. Я в техніці не дуже. Але виглядає цікаво.
— А ти слухаєш музику в навушниках майже постійно, — сказав він після паузи. — Що це було зранку? Я почув кілька секунд, але… не впізнав.
Алсу здивовано підняла брови.
— "Swimming pool" від Marie Madeleine. Мені здається, вона майже нікому не відома.
— Але звучало… — Рей задумався, шукаючи слово. — Атмосферно. Спокійно. Як твій погляд, коли ти дивишся на людей із недовірою.
Алсу спочатку зніяковіла, а потім розсміялася.
— Це ти зараз намагаєшся бути милим чи пасивно-агресивним?
Рей ледь усміхнувся.
— Мабуть, перше. Я ще вчуся.
У цей момент у клас зайшла Тея, кинула змовницький погляд на Алсу і майже театрально сіла на її колишнє місце. Вона навіть мигнула оком Рейові, але той не звернув уваги.
— Тейка вирішила, що ти й я маємо познайомитися, — сказала Алсу, поглянувши на нього.
— Вона мені вже про тебе говорила, — відповів Рей, дивлячись просто в очі. — Але я радий, що ми знайомимося не через неї, а просто отак. Ти… не така, як інші.
Алсу відвела погляд у вікно.
— Це добре?
— Це… справжньо.
Перед початком уроку в класі залунали голоси. Увійшла вчителька, і всі порозсідалися по місцях. Але в голові Алсу вже крутилася інша пісня — нова, не з плейліста, а та, що щойно почала грати в її серці.
На великій перерві, коли Алсу вийшла в коридор, її вже чекала Альба. Вона стояла обіпершись об стіну, тримаючи в руці новий блокнот і каву з автомата.
— Кажуть, у тебе романтика починається, — промовила вона з лукавою посмішкою.
— Нічого не починається, — сказала Алсу, але щоки її були вже рожевими.
— Ага. Просто Тея мені вже встигла все нарасповідати. І ще додала: "Це буде як у кіно, Альба, я тобі кажу".
Алсу зітхнула, але в душі їй було тепло. Вперше за довгий час вона не почувалася одна в цьому хаотичному світі — десь поряд були її подруги, музика, Рей… і це нове, невловиме відчуття, що щось хороше ось-ось почнеться.
Після уроків школа повільно спорожніла. Дзвоник пролунав, але замість того, щоб одразу піти, Алсу залишилася в класі. Її ручка впала під парту, а заодно — і бажання одразу повертатися додому. Хотілося ще трохи тиші після метушливого дня.
Вона нахилилася, дістала ручку — і помітила на підлозі зім’ятий аркуш. Хтось, мабуть, загубив або навмисно викинув. Алсу мимоволі розгорнула його. Там був ескіз — та сама схема, яку Рей креслив під час уроку. Детально намальована конструкція з помітками, стрілками, і... в самому кутку дрібно написано: «Те, що працює краще, ніж серце».
Вона завмерла на мить. Щось у цих словах змусило її затримати подих. І поки вона стояла з цим аркушем у руках, у клас повернувся Рей.
— Ой, — сказав він, помітивши її. — Я думав, ти вже пішла.
— Та я… загубила ручку, — Алсу показала її. — І знайшла це. Це твоє?
Рей кивнув і повільно підійшов.
— Ага. Я думав, загубив.
— Ти класно малюєш. І взагалі… ця фраза — вона сумна. Але сильна.
— Це... така думка, — знизав плечима Рей. — Типу, техніка не зраджує. Вона або працює, або ламається. А серце… воно і не те, й не інше. Воно може боліти, і все одно функціонувати.
Алсу дивилась на нього трохи довше, ніж треба було. Вперше вона відчула в ньому не просто "того самого дивака з танцями", а людину з власною глибиною.
— Знаєш, — мовила вона, — я думала, ти просто... дивний.
— А я і є дивний, — посміхнувся він. — Але ти теж. У хорошому сенсі.
Між ними зависла тиша. Не гнітюча, а... як ніби кожен мав час подумати.
— Хочеш прогулятися до парку? — раптом сказав Рей. — Я йду додому через той бік. Можеш приєднатись.
Алсу вагається. В її голові промайнули Тея з плакатом "Я ж казала!", Джу Рьон з жуйкою, Альба з кавою — й усі вони ніби в унісон кричали: йди!.
— Добре, — відповіла вона просто. — Але тільки якщо ти більше не будеш танцювати, як мій дядько на весіллі.
— Обіцяти не можу, — розсміявся Рей. — Але для тебе постараюсь стриматись.
Вони вийшли зі школи разом. Сонце вже опускалося, небо ставало м’яко-рожевим. Алсу йшла поруч із ним і дивилась уперед, але час від часу поглядала на Рея — і помічала, що він теж посміхається.
Щось починалось. І цього разу — справді по-іншому.
Ввечері, коли Алсу вже була вдома, вона відкрила у своєму телефоні шкільний чат. Там, як завжди була купа повідомлень, це не новина для неї.
«Людииии, ви бачили?!!! НАША АЛСУ ГУЛЯЛА З РЕЄМ» — написала Тея.
«Коли? Де? О котрій? Алсу!» — відповіла на її повідомлення Альба.
Алсу вирішила написати:
«Ми пройшлися після навчання. Трошки поговорили. Не таке вже супер-мега побачення»
Дівчина вимкнула телефон, та лягла на ліжко. Їй не хотілося нічого, крім того, як дивитись у стелю не стуляючи очей.
Невже вона закохується?...