Розділ 7

Усю ніч і ранок я просиділа не зімкнувши очей. Я боялася заснути і пропустити прихід Даміра. Але чим довше я нерухомо сиділа на дивані, притиснувши до себе коліна, тим ясніше розуміла, що він не повернеться.

Яка ж я дурепа. Адже він одразу сказав, що залишиться зі мною лише до кінця дня. А я навіть не спромоглася запитати, як демони взагалі потрапляють у наш світ. Можливо, він не може прийти, доки я його не викличу? Або в нього цілий «список очікування»? А може звідти просто довго добиратися, і він застряг у заторі, десь на п'ятому колі пекла?

Пролунав дверний дзвінок, і я так швидко схопилася на ноги і побігла в коридор, що дорогою ледве не впала. Відчиняючи двері, я готова була застрибнути на шию чоловіку.

– З новим роком! – в унісон закричали дві мої подруги, ввалюючись у квартиру.

– Знаємо, що були справжніми свинями, коли кинули тебе у свято, тож вирішили прийти якомога раніше і все компенсувати, – радісно повідомила Аліна і, сміючись, продовжила: – Обіцяю, навіть якщо на наступний новий рік я буду народжувати, то обов'язково візьму тебе з собою. Будеш тримати мене за руку, якщо мій чоловік знепритомніє. До речі, ось.

Вона простягнула руку з каблучкою на підмізинному пальці. Я все ще стояла як укопана біля відчинених дверей і вдивлялася в порожній під'їзд.

– Злато, – покликала Інна. – Ти на нас так сильно сердишся, що й розмовляти не хочеш? А ми принесли засіб, що здатен швидко примирити людей.

Дівчина дістала з великого пакета пляшку шампанського. Того самого шампанського, що я пила вчора, коли загадувала бажання. І мене ніби прострелило. Я вирвала з рук подруги пляшку. Відкриваючи її находу, я зайшла в зал, де все ще стояв накритий стіл, налила повний келих та сіла на підлогу, як і минулого разу.

«Повернися», – подумки загадала бажання я.

Випивши ігристе, я озирнулася на всі боки, але крім розгублених подруг у кімнаті нікого не було.

– Прошу, – прошепотіла я, опускаючи голову.

По щоці побігли сльози. Я тільки зараз до кінця усвідомила, що більше ніколи його не побачу.

За вікном уже потемніло. Я лежала на дивані в позі ембріона. Подруги давно пішли, найімовірніше думаючи, що я дуже ображена на них. Але в мене не було сил усе пояснювати. І що б я сказала? Що викликала демона, з яким провела найкращий день у своєму житті, сама не зрозуміла, як закохалася в нього, а рівно о дванадцятій він зник, як карета і гарна сукня Попелюшки. Та й узагалі, з чого я вирішила, що таке наївне дівчисько могло сподобатися всесильному демону. Новий рік минув – чудеса закінчилися. Мої вітання реальності.

Знову пролунав дзвінок. Я не рушила з місця. Напевно це дівчатка вирішили перевірити, чи не відійшла я. Коли у двері з усієї сили загепали, я зрозуміла, що це не подруги. Такими наполегливими можуть бути тільки сусіди. Точно щось знову сталося.

У темряві я поплелася до дверей і повільно відчинила їх. В очі вдарило світло з під'їзду, тому довелося примружитися. Коли я розплющила очі, то подумала, що в мене галюцинації. Переді мною з широкою посмішкою стояв Дамір.

– Як ти сюди потрапив? – розгубилася я, не вірячи своїм очам.

– Насилу, – хмикнув він, спокійно проходячи всередину. – Я б ще довго під під'їздом топтався, якби не ваша бабця Зіна. Вона мене впустила.

– Я не про це, – насупилася я. – Що ти тут робиш?

– Мене вигнали з пекла, позбавили магії, безсмертя і прирекли до людського життя, – абсолютно байдуже вимовив він.

– Що? – шоковано витріщилася на чоловіка. – Що сталося?

– Нічого такого, – відмахнувся він. – По секрету, диявол підфарбовує свої роги, щоб вони були темно-бордового відтінку. А я взяв і замінив його фарбу на зелену. Тож зараз у пеклі ходить розлючений сатана з двома вигнутими новорічними ялинками на голові.

– Я... я не розумію? – спантеличено пробурмотіла я.

– Та вже бачу, – хмикнув Дамір із м'якою посмішкою на обличчі. – Я повернувся до тебе, дурненька. Для цього потрібно було позбутися демонічної сутності. Це не так просто, тому довелося накликати на себе гнів самого диявола.

– Я навіть не знаю, що сказати, – прошепотіла я, вдивляючись в очі чоловіка. – Заради мене ще ніхто не відмовлявся від безсмертя і магії.

– Це ніщо порівняно з можливістю прожити життя, в якому поруч будеш ти. Щодня бачити тебе, чути твій голос, торкатися, – Дамір підійшов ближче і поклав долоню на мою щоку, ніжно гладячи й усміхаючись. – Займатися повсякденними справами. Куштувати чудернацькі ласощі. Дивитися фільми, притискаючи тебе до свого боку. Кататися на ковзанах, навіть якщо мені судилося весь час падати. До того ж я ще не навчився чистити картоплю.

Я засміялася, а на очі навернулися сльози. У мене ніколи ще так не стискалося в грудях від чиїхось слів. Я повільно обійняла шию чоловіка і, піднявшись на носочках, поцілувала свого колишнього демона. Він притягнув мене до себе, а я думала, що все це справжнісіньке новорічне диво.