Розділ 6

– Ти це робиш так, наче намагаєшся когось убити.

– Я роблю це вперше, – Дамір хмурив брови, що робило вираз його обличчя надзвичайно серйозним. – І в мене не дуже виходить.

Це було ще слабо сказано. Він чистив картоплю так, ніби займався якимсь східним бойовим мистецтвом. Демон тримав в одній руці картоплю, а іншою зрізав шкірку різким рухом від себе. Судячи з усього, відходу у нас буде більше, ніж їстівної частини.

– До того ж, хто б казав, – фиркнув він, намагаючись перевести тему. – Ти взагалі мало не побилася з тою жіночкою за банку кукурудзи.

– За останню банку кукурудзи! – вигукнула я. – На новий рік я обов'язково готую салат із крабових паличок і ніяк інакше.

Дорогою додому нам довелося зайти за продуктами. Власне, я мала зробити це ще вранці, але потім усі мої подружки покинули мене, і мені було не до закупів. А напередодні свят так завжди: хто перший – того й кукурудза.

Я крутилася навколо тієї самої бляшанки вже близько хвилини, не в змозі підчепити цей дурний язичок. Ненавиджу відкривати жерстяні банки. Я видала плаксивий звук, вкотре мало не зламавши ніготь.

– Дай, – зітхнув чоловік, забрав у мене кукурудзу і за секунду легким рухом руки відкрив її.

– Спасибі, – щиро подякувала я, широко посміхаючись.

Дамір голосно хмикнув.

– Я виконував найзаповітніші бажання людей, але мені жодного разу не дякували. А ти кажеш спасибі за таку дрібницю, зроблену навіть без магії. До речі про це.

– Ніякої магії, – грізно попередила я, спрямувавши на нього вістрям ножа.

– Але з її допомогою накрити святковий стіл буде набагато простіше.

– У цьому ж і справа, – зітхнула я, відриваючись від нарізання огірків. – Людське життя буває складним і моментами печальним, але від цього тільки прекраснішим. Ти починаєш цінувати кожну щасливу мить, кожну гарну новину, кожен веселий день. Якби нам усе давалося елементарно, як за помахом чарівної палички, ми б не дорожили тим, що маємо. А так люди проживають дні, сповнені смутку та радості, і запам'ятовують навіть незначні дрібниці, бо з цих дрібниць і складається наше життя. Ось із таких, як твоя спроба почистити картоплю.

– Ніколи не зустрічав нікого схожого на тебе.

Від його пильного погляду в мене перехопило подих. Таке відчуття, що Дамір дивився прямісінько в душу. Я кашлянула, переводячи погляд на духовку, де запікалися курячі гомілки.

– Уже скоро буде готово.

– Ще одна традиція, яку я не розумію. Навіщо ви приділяєте таку увагу новому року, якщо це просто ще один звичайнісінький день. Завтра ж нічого не зміниться.

– Навіть дорослим потрібно іноді вірити в чудеса, – знизала плечима я, і весело додала: – Ось у мене посеред квартири з’явився демон. Чим тобі не магія цього дня.

На приготування їжі пішло досить багато часу. Здебільшого через те, що демон більше заважав, ніж допомагав. Тож коли святковий стіл було накрито, до нового року залишалося трохи більше години.

Я ввімкнула мультик «Грінч», сказавши, що цей зелений чолов’яга такий же вередливий і похмурий, як Дамір. Ми дивилися дитячий новорічний мультик і їли стандартний асортимент новорічних страв, але цей вечір здавався таким затишним, милим і особливим, що хотілося зупинити час і залишитися в цій миті.

Коли на екрані з'явилися титри і я глянула на годинник, натурально скрикнула, підхоплюючись на ноги. Час не зупинився, а невблаганно наближався до півночі. Вже було за п'ять до дванадцятої, і я зловила невелику паніку.

– Як я могла забути про шампанське? – з розпачем змахнула руками я.

Точніше якраз пляшку ігристого було куплено заздалегідь. А потім випито. Теж заздалегідь. Ще вдень, коли я горювала за зіпсованим святом.

– Заспокойся, – посміхнувся Дамір, підходячи до мене і беручи за плечі, щоб я перестала метушитися кімнатою. – Адже це не найголовніше. Краще загадай бажання. Останній шанс скористатися моєю магією.

Чоловік дивився на мене із злегка піднятими куточками губ, у своїй вічній насмішкуватій манері. Я відчувала тепло його рук на своїх плечах, і вже це здавалося чарівним.

– Моє бажання вже здійснилося, – прошепотіла я, зустрічаючись поглядом із Даміром.

Карі очі демона раптом стали зовсім чорними, і тільки в глибині спалахував вогник. Якщо це і є той самий пекельний вогонь, то я готова згоріти в ньому до тла.

Голос із телевізора почав відлік.

– Десять.

Я опустила очі на чоловічі губи.

– Дев'ять.

Дамір провів руками по моїй шиї, накрив мою потилицю і притягнув до своїх губ.

– Вісім.

Я заплутала пальці в його волоссі й міцно притиснула до себе.

– Сім.

Однією рукою чоловік обвив мою талію і, припіднявши, посадив на стіл.

– Шість.

Я розсунула ноги й обхопила ними Даміра за пояс.

– П'ять.