Розділ 5

Парк відпочинку вражав своїм розмахом. Святкові локації були просто неймовірні. Гірки, атракціони, ярмарок, крижані скульптури, новорічні ялинки, фуд-корти з солодощами, гарячими стравами і різноманітними напоями та багато іншого.

Поки ми дісталися до ВДНГ, на вулиці вже встигло потемніти і зараз тут світилося так багато гірлянд, підсвіток, новорічних прикрас і декорацій, що це місце нагадувало казку.

Вже не знаю по якому колу, я скотилася з величезної гірки, сидячи на спеціальному «бублику». Я сміялася і верещала як маленька дитина, коли пухнасті сніжинки летіли просто мені в обличчя під час спуску.

– Неймовірно, – застрибала я, підбігаючи до Даміра.

– Скільки тобі років? – чоловік відверто насміхався над моїм захватом, але я бачила, що йому теж подобаються ці розваги.

– Двадцять п'ять рочків, – дитячим голоском пропищала я і скорчила кумедну мордочку. – А Вам?

– 2499, – незворушно повідомив демон.

– Воу, – закліпала очима я. Не знаючи, що на це відповісти, протягнула: – Тоді в тебе скоро ювілей.

Помітивши червоні щічки демона, я накрила їх долонями.

– Змерз? – запитала я, відчуваючи холодну шкіру.

– Є трохи.

– Ну звісно, я забула, у вас же в пеклі дещо інші погодні умови, – усміхнулася я і потягнула чоловіка до ярмарку. – Ходімо. Знайдемо чим тебе зігріти.

Спочатку я попрямувала до павільйону з ароматними смаколиками на грилі, але мою увагу привернув один намет.

– Ось! Те, що тобі потрібно, – радісно повідомила я, схопивши червоний в'язаний шарф з оленями. Обкрутивши його навколо шиї демона, я стримуючи сміх вимовила: – Ідеально.

Дамір своїм підступним поглядом обіцяв мені розплату, але не став відмовлятися від подарунка. Після цього ми накупили купу смачної їжі і запивали її крафтовими настоянками.

– Усе, – протягнула я, коли шлунок був повний. – Тепер потрібно трохи розтрусити все це.

– Знову на гірку? – саркастично усміхнувся Дамір. – Не боїшся, що від таких активностей їжа піде назад?

– Цього разу на нас чекає ковзанка, – урочисто повідомила я.

– Може, не треба? – нерішуче промовив чоловік і зробив крок назад. У нього на обличчі я помітила незвичний вираз. Це що страх? Підтверджуючи мої здогадки, Дамір сказав: – Лід – не моя стихія.

– Ти ж наче маєш виконувати мої бажання, – примружила очі я.

– Взагалі-то це передбачало дещо інше, – пробурчав демон. – Я творю магію, а не підробляю клоуном на льоду.

– Ну не все ж у житті потрібно робити за допомогою магії, – знизала плечима я. – То що, йдеш?

Чоловік не знайшов поважної причини для відмови, тож за кілька хвилин ми вже в повній екіпіровці були готові виходити на величезних розмірів ковзанку. Я впевнено стала на лід і, відштовхнувшись однією ногою, проїхала кілька метрів та повернулася до Даміра, який все ще стояв перед бортиком.

– Збираєшся простовбичити там весь сеанс?

– Було б непогано, – пробубонів він.

– Давай, – простягнула йому долоню і вичікувально вперлась я. – Сміливіше. Ти ж безсмертний.

Чоловік важко видихнув і все ж вклав свою руку в мою, роблячи крок уперед. Сказати, що Дамір багато падав – це нічого не сказати. Демон просто таки відполірував своєю п'ятою точкою всю ковзанку, площею, прошу зауважити, 2500 кв.м. Я заливалася дзвінким реготом щоразу, коли чоловік падав, розмахуючи при цьому руками і ногами. У якийсь момент Даміру це набридло, і він встав на ноги, обтрусився, гордо підняв голову і... полетів. У прямому сенсі цього слова. Його ковзани не торкалися льоду, а витали в повітрі всього в парі сантиметрів від поверхні. Навколишні цього не помічали, але я явно бачила витівку демона.

– Ей, ну це ж нечесно, – надула губи я. – Ти не можеш використовувати магію.

– Хто сказав? – іронічно підняв брову Дамір. – Серед правил катання на ковзанах не було такого пункту.

– А в моїх правилах на сьогоднішній вечір він є, – твердо заявила я.

Під'їхавши до чоловіка, я спробувала натиснути на його плечі, змусивши опуститися на землю. У мене нічого не виходило – демон навіть не помічав моїх зусиль. Навпаки, голосно сміявся. Я вже всім тілом повисла на його шиї, ривками смикаючи вниз.

– Ану перестань або я... А-а-а.

Від надто активних рухів тіла я сама втратила рівновагу і почала падати, потягнувши за собою Даміра. Чоловік виявився не готовим до такого повороту і полетів слідом за мною, у повітрі перекручуючись так, що на твердий і холодний лід знову впав він, а я приземлилася зверху на нього.

Важко дихаючи, я трохи підняла голову і зіткнулася з темно-карими очима Даміра. Ми дивилися один на одного, не кліпаючи. Наші обличчя були на одному рівні. Його гаряче дихання торкалося моїх губ. Опустивши погляд на його вуста, я голосно ковтнула, відчувши, як тілом пробігло тремтіння.

– Тобі холодно, – прошепотів чоловік. Мені ж навпаки від його хриплого голосу стало ще гарячіше, але я розгублено кивнула. Тоді Дамір запропонував: – Може, повернемося до тебе додому?