Розділ 4

Мої губи горіли від дотиків Даміра. Чоловік так несамовито цілував мене і так міцно тримав у своїх обіймах, що голова йшла обертом. Мені не вистачало повітря. Я схопилася за його сорочку на грудях і сильно стиснула тканину, ніби намагалася втриматися в цьому всесвіті, а не розсипатися на мільйон шматочків. Я насилу відсторонила від себе Даміра, важко дихаючи і бажаючи повернути своє самовладання. Виходило погано. Усе тіло палало від одного поцілунку, і мені потрібно було щось зробити.

– Я відійду до вбиральні.

Дідько, чому мій голос став таким хриплим. Я стрімко піднялася на ноги і трішки похитнулася. Чоловік спробував притримати мене, але його руки так обпалювали, що ставало тільки гірше, тож я поспішила піти.

Що це було? Я ж не дівчинка-підліток, щоб так реагувати на невинний поцілунок. Махнувши головою, я попрямувала в бік туалету.

– Зачекай.

Ото вже ні. Зараз узагалі не до тебе. Я прискорила крок, але мою руку схопили сильною хваткою.

– Злато, – вимовив Кирило, розвертаючи мене до себе. – Я хотів з тобою поговорити.

– Нам нема про що говорити, – твердо заявила я, намагаючись відсторонитися від колишнього.

Але куди вже там. Він перехопив мою долоню двома руками і ніжно провів по ній пальцями, все ще міцно утримуючи на місці.

– Не треба так, – солодко посміхнувся він. – Ти маєш такий чудовий вигляд. Побачив тебе і немов у минуле повернувся. Нахлинули спогади. Пам'ятаєш, як ми...

– А пам'ятаєш, як ти зрадив мене, – різко перебила я, обдарувавши його злою посмішкою. – Я ось пам'ятаю. Тож будь люб'язним – відвали.

Я розвернулася і попрямувала назад до зали, не бажаючи знову зіткнутися з чоловіком, якщо він вирішить зачекати мене біля вбиральні. Але у нашого столика на мене чекав ще один сюрприз. Цього разу супутниця колишнього. Молода висока дівчина стояла біля диванчика, трохи нахилившись до Даміра. Я підійшла ззаду, тому вона не бачила мене, зате я добре її чула.

– Запиши мій номер. Як буде нудно, зможемо зустрітися, погуляти, познайомитися ближче.

На кілька секунд у мене натурально відвисла щелепа. Отямившись від шоку, до горла підступила нудота. Ні, я тут більше не залишуся. Промчавши залою і схопивши в гардеробній пальто, я вилетіла на вулицю, жадібно хапаючи ротом холодне повітря.

– Щось не так? – незворушно запитав Дамір, за лічені секунди опинившись поруч.

– Не так? – уїдливо перепитала я, не в змозі стримувати почуття. – Та вони ж просто огидні! Кирил хвилину тому принижував мене, але як зустрівся з іншою версією, то одразу почав підлещуватися. А ця фіфа. Вона ж фліртувала з тобою, хоча сама прийшла в ресторан з іншим. Як можна поводитися так?

– Вони такі, – знизав плечима демон, немов для нього це звична поведінка людей.

– А я чим краща? Поглянь на це, – я вказала на своє шикарне вбрання, начакловане демоном. – Я така ж, як вони. Облуда, лицемірство, зверхність, фальш. Я наче вся вимастилася в багнюці. Мені бридко від самої себе.

Я рішуче почала зривати з себе дорогий одяг, ніби хотіла так очистити свою совість. На очі навернулися сльози, від чого навколо все пливло.

– Стій-стій. Досить, – сильні чоловічі руки притягнули мене в теплі обійми, стискаючи так міцно, що я не могла поворухнутися. Схлипнувши кілька разів, мене припинило бити нервове тремтіння, і Дамір запитав: – Заспокоїлася?

– Так, – кивнула я. – Вибач.

– Оціниш наші нові прикиди? – з кепкуванням запитав чоловік. – Більше ніякої елегантності. Тільки новорічні образи.

Я перевела погляд на наші відображення в панорамному вікні того ж ресторану. На мене дивилася дівчина в молочній сукні-шубці трохи вище коліна з пухнастою окантовкою, білих колготках і коротких угах. А поруч стояв високий чоловік у чорних джинсах і червоній плюшевій куртці. Я не стримала сміху, дивлячись на цю красу.

– О, бачу тобі сподобалося, – закотив очі Дамір, але одразу злегка посміхнувшись, запитав: – Ну то чого бажаєш далі?

Я з передчуттям усміхнулася.

– Хочу в «Зимову Країну».