Розділ 3

– Яка зустріч, – натягуючи зверхню посмішку, кинув Кирило. – Гуляєш зі своїм новим хлопцем?

– О, ні, – розгублено протягнула я. – Дамір мені не хлопець. Ми....

– Це очевидно, – не дав мені сказати колишній, а потім мало не гидливо додав: – Хто захоче зв'язатися з такою істеричкою, як ти.

Від обурення в мене навіть подих перехопило. Його тон просто точився презирством. Але за що? Це я мала його ненавидіти. Це він мене зрадив. І так, я влаштувала скандал, коли дізналася про невірність, але хіба це не цілком природна реакція? Особливо після того, як чоловік заявив, що в цьому немає нічого поганого, і він не створений для моногамії. Сама не розумію, як не розгледіла в ньому гниль із самого початку. Добре, що зустрічались недовго.

– Ви ж не в цей заклад? – як ні в чому не бувало, продовжив він, кивнувши на ресторан, біля якого ми якраз зупинилися.

– Ні. Ми просто проходили повз, – тихо відповіла я, розуміючи, що не потягну навіть чашку кави в цьому фешенебельному місці.

– Це правильно, бо вас в такому вигляді сюди й не пустили б.

Сказавши це, Кирило потягнув свою пасію до ресторану, а я залишилася стояти на місці з відчуттям, ніби об мене витерли ноги.

– Хочеш усе переграти? – несподівано запитав Дамір. Я спантеличено подивилась на нього. – Можу влаштувати вам повторну зустріч. Тільки таку, де ти будеш набагато вищою за цього пихатого індика.

Усередині виникло якесь раніше невідоме мені темне почуття. Після такого незаслуженого приниження, я й справді цього хотіла. Тож я підняла погляд на демона і мовчки кивнула.

Я все ще дивилася в темні очі Даміра, коли відчула, що на мені вже зовсім інший одяг. Замість моїх джинсів і короткого пуховика я була вбрана у білий в'язаний светр з високим горлом, вузькі бежеві штани, довге молочне пальто, поверх якого висів об’ємний шарф. Моє волосся тепер було вкладене плавними хвилями. Одежа демона теж змінилася. Я встигла помітити чорне класичне пальто, коли мене покликав здивований голос:

– Злата?

Я повернулася і втупилася в Кирила, що стояв у тому ж місці і в тому ж вигляді, що й хвилину тому, коли ми зустрілися вперше.

– Ти... я... – заїкаючись, почав чоловік, але Дамір перебив його.

– Кохана, – звернувся він, беручи мою руку. – Ходімо всередину, ти змерзла.

І повів мене в той самий ресторан, а мій колишній зі своєю подругою розгублено рушив за нами. На вході до нас підбігла хостес і почала мало не розкланюватися.

– Пане, пані, – щебетала вона, забираючи наш верхній одяг. – Ваш столик уже чекає на вас. Ваші улюблені страви негайно почнуть готувати.

Не вірячи в усе, що відбувається, я тупо плелася за Даміром, який навпаки впевнено крокував до столика. Опускаючись на м'який диванчик поруч з чоловіком, я почувалася такою розгубленою в цьому шикарному закладі, де все було у світлих тонах, а посуд, мов зі справжнього золота.

Я швидко провела очима по залу і наштовхнулася на погляд Кирила. Вони сиділи не так далеко від нас, і чоловік оцінювально вивчав мене. На його обличчі так і читалися сумніви. Ніби я не можу мати такий гарний вигляд, і не можу сподобатися багатому чоловікові. Це мене так розлютило, що я сама незчулася, як тихо промовила:

– Візьми мене за руку.

Дамір виконав моє прохання, а я подивилася на нього, мило посміхаючись. Знову як дурепа глянула на колишнього, і помітила його глузливий погляд. Він ніби знав, що це все спектакль.

– Ти що не можеш правдоподібніше грати? – чомусь увесь гнів на колишнього, виплеснувся на демона. – Зроби так, щоб він повірив, що ти закоханий.

Очі Даміра спалахнули роздратуванням. Я раптом подумала, що чоловік зараз встане і піде звідси, кинувши мене саму. Але він несподівано поклав руку на мою потилицю, і з тим же лютим виразом обличчя різко притягнув мене до себе, впиваючись пристрасним поцілунком.