7

— Ні. Якщо хочеш, можу просто зараз довести, що я так не вважаю, Карі.

Я не встигаю нічого заперечити. Макар різко торкається своїми губами моїх.

Я миттєво відсуваюся. Макар розгублено дивиться на те, як я з відразою витираю губи після його «поцілунку».

Я не хочу цілуватися з ним, знаючи, що до мене він цілував інших дівчат. Я досі пам’ятаю, як Діна розповідала мені, що бачила його з шикарною дівчиною модельної зовнішності. Спогади ще надто свіжі, щоб знову пірнати в омут з головою без задньої думки.

Але хлопець не розуміє, чому я так вчинила. Спостерігаючи за моїми хаотичними рухами, він і сам починає злитися. Я хмикаю, коли він відходить від мене на кілька кроків, думаючи, що зможе просто мовчки піти.

— Ти просто збираєшся втекти? — з мене виривається сміх, коли він різко скуйовджує купу волосся рукою. Кожна його дія кричить про те, що він роздратований. І злий. Просто до жаху.

Макар відвертається, на секунду втрачаючи мої очі з поля зору. Але потім ми знову зустрічаємося поглядами, і в його я бачу німе питання.

— Ти правда думав, що я буду цілуватися з тобою після того, як ти сунув свій язик у рот іншій дівчині?

Спершу він недорозуміло моргає, а потім починає реготати. Його сміх розноситься на весь сходовий проліт, і я починаю переживати, що нас помітять.

— А чому ні? Ти вважаєш себе особливою? — його байдужий тон б’є по мені немов струм.

Я хапаю свій рюкзак, який впав, коли він притиснув мене до стіни. Тепер, коли хлопець відійшов на пристойну відстань, я можу забрати свої речі й піти звідси. Тим більше, що скоро в нас урок.

— Я не ущербна, Макар, не треба робити мені послугу, — випльовую з несхованою зневагою.

Хлопець напружується всім тілом після моїх слів. Він явно розраховував на іншу реакцію. Міг думати, що я почну боготворити його після цього поцілунку або кинуся на шию, не усвідомлюючи наслідків.

Але я не дурна. Принаймні, не одна з його подружок, з якими він звик мати справу.

— Філіпов так сказав, не я, — видає на одному подиху, — я ніколи так не думав, як він. Карі, ти справді вважаєш мене настільки поганим?

Його питання ставить мене у глухий кут. Вважаю його нахабним, зверхнім мажором? Однозначно. Але можу назвати його поганою людиною? Ні. Він ще жодного разу не завдав мені шкоди. Хіба що словесно, але іноді слова можуть ранити більше, ніж дії.

— Іди до Романової, вона чекає тебе, впевнена, що зустріне теплими обіймами, — кидаю свою колкість, щоб захиститися і не відповідати йому більше ні на одне питання.

І Макар справді йде. Я залишаюся стояти в тіні під сходами, поки він не зникає у потоці інших учнів. І лише потім я виходжу звідти.

Наступний урок вже не спільний, саме тому, коли я заходжу в клас, бачу, що Макар розташувався на звичному місці. Біля мене.

Я не збираюся ховатися лише тому, що йому не вдалося задурити мені голову, а зараз хлопець злиться.

Це читає Макар в моїх очах.

Коли починається урок, я одразу ж дістаю з рюкзака ручку й зошит і починаю конспектувати. Для мене навчання на першому місці.

Через деякий час я відчуваю, як хтось уважно дивиться на мене. Я повертаю голову і зустрічаюся поглядами зі своїм «обожнюваним» сусідом по парті.

— Не набридло задротити, колючко?

Його рука повільно опускається на спинку мого стільця.

— Ні, — кидаю відривисто і пірнаю обличчям у зошит.

Але Макар не залишає своїх спроб, продовжуючи нахилятися до мене все ближче й ближче. Я не дивлюся йому в очі, але знаю, що він дивиться на мене без тепла. Швидше, в його очах арктичний холод.

— Приходь на вечірку, яка буде цієї суботи.

Від його пропозиції я ледь не задихаюся. Що? Що за вечірка? Чому я чую про неї вперше?
Я міцно стискаю ручку в руках, відставляю зошит із конспектом убік.

— Що це за вечірка? Хто організатор?

— Я.

Ну все, тепер зрозуміло.

— Що тобі зрозуміло, колючко?

Я що, сказала останню фразу вголос?

— Так, ти сказала вголос, — відповідає на моє запитання хлопець, — у тебе буде можливість подружитися з усіма, дізнатися мене краще. Тобі сподобається…

— Сумніваюся, — скептично оглядаю мажора, який із незворушним виглядом так само продовжує дивитися на мене.

— Я вам не заважаю? Макар, Кароліна? — наша вчителька англійської — Ельвіра Романівна підходить до нашої парти й стукає по ній указкою.

Я піднімаю на неї винуватий погляд.

— Вибачте, такого більше не повториться, — промовляю майже пошепки.

Вчителька киває, але продовжує стояти на місці, мабуть, очікуючи тих самих слів від Білецького.

— На що ви на мене дивитеся? Я вибачатися не збираюся.

— Тоді я попрошу тебе вийти з класу, Макар, і не зривати мені урок.

Вона снисходливо усміхається, спостерігаючи за Білецьким, поки він застібає рюкзак, кидаючи туди зошит і підручник.

— З радістю, — випльовує, коли встає зі свого місця.

— Я буду змушена повідомити про твою поведінку твоєму батькові, щоб він вжив необхідних заходів.

Макар на секунду зупиняється в дверному отворі, почувши ці слова від жінки, але потім просто виходить, гучно зачинивши двері.

У класі повисає тиша.

Сьогодні глава невелика❤️