5

Ми виходимо з відділку разом із татом через годину. Слідчий попросив мене описати тих виродків, їхні прикмети, якщо такі були, обличчя й одяг. Я розповіла все, що пам’ятаю. Після цього він, важко зітхнувши, відпустив нас. Сказав, що як тільки з’являться новини щодо моєї справи, одразу ж зателефонує татові.

— Назаре Євгеновичу, раджу Вам не відпускати Кароліну саму далеко найближчим часом. Якщо знайшовся чоловік, який бачив, як Макар бив одного з нападників, тоді знайдуться й самі нападники. Уже скоро. А поки прошу Вас вжити заходів безпеки для Кароліни.

Тато лише кивнув, стиснувши мою руку. І ось ми сідаємо в його машину, а я озираюся, помітивши на ґанку Ігната Білецького та його сина. Вони стоять і про щось розмовляють, причому Макар явно намагається говорити голосніше, адже його батько помітно хмуриться у відповідь на фразу сина. Коли Макар відвертається від Ігната Володимировича, який усе ще пропалює його невдоволеним поглядом, очі хлопця блукають парковкою поруч і раптом спрямовуються просто на нашу машину. Він мружиться, намагаючись роздивитися мене, і коли йому це все ж вдається, помітно скалиться, мов звір, у якого відібрали здобич. Я, здригаючись усім тілом, прошепотіла татові, що нам пора їхати.

Тато, кинувши на мене швидкий погляд, стискає однією рукою кермо й заводить машину. Ми одразу рушаємо з місця, залишаючи Макара Білецького та його батька позаду. Я з помітним полегшенням видихаю.

Проїхавши кілька кілометрів і зупинившись на першому світлофорі, тато раптом повертається до мене:

— Раз ти в школу сьогодні вже не повернешся, пропоную поїхати додому й відпочити. Подивишся, може, зробиш уроки на завтра. Як тобі ідея, доню?

Я усміхаюся й киваю татові. А потім усмішка різко зникає з мого обличчя. Я згадую, що рюкзака в мене немає, він залишився в багажнику машини Ігната Білецького! Поки я судомно міркую, що робити, на мій телефон раптово приходить нове повідомлення. І воно від Макара.

Обережно скосивши очі на тата, помічаю, що він насупив брови, зосереджено дивлячись на дорогу з безліччю різних машин. І наважуюся прочитати, що ж написав мені хлопець.

Яскравість екрана відчутно б’є по очах, коли вмикаю телефон, хоч зараз і день. Набравшись сміливості, відкриваю спільний чат із Білецьким.

«Ти забула дещо в багажнику, колючко»

Прикусивши нижню губу майже до крові, переглядаю далі фото мого рюкзака, який дбайливо лежить на задньому сидінні тієї самої машини.

«Завтра заберу»

Хлопець одразу читає. Мовчить. І я вже майже заспокоююся, бо наївно гадаю, що він відчепиться від своєї нав’язливої ідеї про поцілунок. Але не тут-то було.

«Поцілуєш — і віддам»

Я закипаю миттєво. Збираюся надрукувати відповідь, але мене відволікає тато, який показово кашляє. Я піднімаю голову, озираюся. Як виявилося, ми вже приїхали додому. І зараз тато сидить і дивиться в мій телефон, туди, де все ще відкрита переписка з Макаром.

Я розумію, що він бачив останнє повідомлення хлопця, тому мовчки чекаю його реакції. Але він мене дивує.

— Кароліно, Макар тобі подобається?

Я завмираю.

— З чого ти взяв це? — на останньому слові мій голос починає тремтіти, видаючи справжні почуття.

Чорт, чорт, чорт!

Тато заплющує очі, втомлено зітхає. Потирає лоба, при цьому дивлячись на кермо. Потім піднімає погляд на мене — і я не бачу там осуду чи злості.

— Послухай, доню, цей хлопець урятував тебе. І мене також. Якби не він, не знаю, що сталося б із тобою в тому проклятому провулку… І що було б потім зі мною. Я йому винен, це правда. Але якщо він тобі не подобається, я не стану заплющувати очі на те, що він робить і як намагається привернути твою увагу. Я твій тато, Кароліно. Ти можеш довіряти мені. Можливо, я не завжди даю правильні поради, але я точно не стану лізти в особисте життя своєї доньки, якщо впевнений, що там усе взаємно. Тому питаю тебе ще раз: він тобі подобається?

— Так, — сама від себе не очікуючи, промовляю на видиху. Ці слова вилітають із мене, ніби щось цілком очевидне. Я навіть прикриваю рот долонею, щоб переконатися, що щойно це сказала.

Тато схвально киває.

— Гаразд, тоді я не стану перешкоджати вашим стосункам, але якщо щось піде не так, одразу кажи мені. Ми в усьому розберемося.

Знав би тато, що ніяких стосунків немає… Але все ж я погоджуюся з ним, і ми разом виходимо з машини. Я одразу обіймаю тата й цілую його в щоку, на що він сміється, кажучи, що я завжди буду його маленькою дівчинкою Кароліною.

Ми заходимо в квартиру, і я розуваюся, скидаючи з себе верхній одяг. Тато робить те саме.

— Приготувати щось, тату?

Він заперечно хитає головою.

— Сьогодні відпочивай, я замовлю доставку. Що будеш?

— Піцу і суші. А ти?

— Те саме, що й ти, — м’яко мені усміхається, і я розквітаю у відповідь.

Невдовзі приїздить доставка. Оскільки за вікном починає стрімко темніти, наш обід плавно перетікає у вечерю. Тато, подякувавши мені за те, що накрила на стіл, розклавши доставлену їжу, залишає мене на самоті, йдучи до своєї кімнати. Каже, що дуже втомився й хоче відпочити. Я лише киваю й обіцяю прибрати зі столу й помити посуд.

Коли закінчую мити останню тарілку, мій телефон починає дзвонити. Я опускаю погляд на екран і з полегшенням зітхаю, коли бачу, що це всього лише Дінка.

— Привіт, подруго!

— Привіт. Що сьогодні було цікавого в школі? — я намагаюся перевести тему на більш нейтральну, але Діна не дозволяє.

— Яка школа, Ліно?! Розповідай, що сьогодні було у відділку. Романова була зла і надулася, як мильна бульбашка, коли дізналася, що Макар у відділку й тебе теж забрав особисто його батько! Бачила б ти її обличчя! — подруга голосно хихоче в слухавку, викликаючи у мене відповідний сміх. Так, уявляю обличчя Анжеліки…

— Макар мало не поцілував мене, — швидко промовляю, щоб не передумати.

На тому кінці повисає мовчання.