Пролог

Друзі, вітаю вас у своїй новинці «Мій (не)справжній»! Якщо вам подобається історія — поставте, будь ласка, зірочку. Мені дуже важлива ваша думка, тож коментарі особливо вітаються! Ласкаво прошу у вир подій, які очікують наших головних героїв на шляху до щастя.

***

Випускний із коханим хлопцем — це межа моїх мрій. Ми з Макаром зустрічаємось уже близько двох тижнів, і за цей час я пізнала Білецького з геть іншого боку. Хто б міг подумати, що той, кого я спочатку вважала пихатим мажором, зможе завоювати моє серце й довіру?

Я посміхаюсь, поправляючи свої руді локони, які сама ж і вкладала. Вони водограєм спадають на плечі, а чорна струмлива сукня додає мені кілька років. Але, як сказав тато — у ній я сама елегантність.

Батько не зможе бути присутнім на випускному, бо його терміново викликали на роботу закінчити важливий проєкт, тож добиратися туди я буду на таксі, а потім, сподіваюся, Макар відвезе мене назад.

Ще раз дивлюся на себе у дзеркало і, переконавшись, що зачіска та макіяж у порядку, беру свою маленьку білу сумочку, у яку вміщається телефон і кілька тисячних купюр. Тато подбав про це, адже не знав, скільки саме грошей мені знадобиться. Я збираюся розповісти йому про стосунки з Макаром після випускного, коли ми будемо вільні від школи й залишиться лише скласти іспити. Тато Макара — Ігнат Білецький — начальник мого батька, тому опосередковано вони все ж знайомі. Не думаю, що тато буде проти. Макар у мене найкращий.

Посміхаюсь своїм думкам і виходжу з квартири, замикаючи двері. Спускаюся сходами, де мене вже чекає таксі, яке заздалегідь замовив тато. Чоловік окидає мене уважним поглядом, але нічого не каже. Я вітаюся першою, у відповідь отримую мовчазний кивок. Поїздка вже оплачена, тож я спокійно сідаю в салон.

Ми їдемо швидко, бо, на диво, сьогодні ввечері немає заторів. Чи то всі раптом вирішили відпочити вдома, чи просто удача сьогодні на моєму боці. Настрій стає ще кращим, коли ми зупиняємося біля школи.

Я дякую водію таксі й виходжу на вулицю. В обличчя одразу б’є свіже повітря. Мружуся, бо волосся розвівається на вітрі й заважає побачити того, кого я чекаю понад усе на світі.

Охоронець пропускає мене всередину будівлі, де я відразу починаю озиратися в пошуках Макара. А коли не знаходжу, починаю помітно нервувати. Він обіцяв бути вчасно. Я чую музику, яка, судячи з усього, лунає на другому поверсі. Неспішно підіймаюся, йду прямо коридором, а потім повертаю ліворуч. Там знаходиться великий концертний зал, який сьогодні, очевидно, облаштований для вечірки. Я штовхаю масивні двері й проходжу вперед. Макар, наче за помахом чарівної палички, повертається до мене. Він стояв біля входу, розмовляючи з Богданом Залізновим із паралелі. Та щойно помічає мене, одразу перериває розмову й жестом показує співрозмовнику, що зайнятий. Той киває й відвертається, а сам Макар прямує до мене.

Хлопець зупиняється поруч, пронизуючи мене своїми карими очима. Його погляд ковзає по моєму образу, і, здається, він задоволений побаченим. Я ж не можу не посміхнутись, бо знаю, яким він може бути. Іншим.

– Ти сьогодні неймовірно гарна, Карі, – Макар проводить великим пальцем по моїй нижній губі, а потім його долоня опускається на праву щоку. Я тулюся до нього ближче, від нього йде тепло, якого раніше я не відчувала.

Макар відходить на крок, бере мене за руку й веде в самий центр, де весілля лише починається. Я бачу Діну, яка сміється з жартів Залізнова, що дивно, бо він зазвичай мовчазний і суворий; Романова, як завжди, у колі своїх подруг, які ловлять кожне її слово; Філіпов теж крутиться біля неї, намагаючись привернути увагу. Пашка Барсуков самотньо сидить у кутку, ховаючись від усіх. Схоже, йому справді краще на самоті, ніж у компанії.

Я оглядаю всіх присутніх, зупиняючи погляд на Архіпові й Біляєві, які стоять і мовчки дивляться на нас із Макаром. Мій хлопець теж це помічає й починає рухатися до них, а я йду за ним — він усе ще тримає мене за руку. І не відпускає. Це не напружує, навпаки.

Ми зупиняємось навпроти хлопців, і я привітно махаю рукою. Вони натягнуто усміхаються, але погляди залишаються серйозними. Що могло статися за той час, поки мене не було?

– Карі, можеш поки потанцювати? – неочікувано звертається до мене Макар, повертаючи голову. Його плечі, обтягнуті білою сорочкою, напружуються. Під тонкою тканиною перекочуються м’язи. Я лише киваю й відходжу, бо мені самій потрібен ковток особистого простору.

Коли підходжу до столу з різними стравами, мене наздоганяє Діна. Вона рум’яна, усміхнена, й я одразу здогадуюсь, що справа не в душному повітрі, а в коханні.

– Ой, Ліно, ти не уявляєш, що зараз сталося! Залізнов мене поцілував! Сам! Я була просто в шоці. Не вірю, що це нарешті сталося, – подруга радісно плескає в долоні й кидається мене обіймати.

– А я ж казала, що він до тебе не байдужий. Згадай тільки, як він на тебе дивився на спільних уроках чи фізрі, – підморгую, коли вона відходить.

Діна одразу червоніє.

– Так, дорога, а я думала, ти це кажеш, щоб мене підбадьорити.

– Звісно ж ні! Залізнов у тебе закоханий по вуха, це видно навіть сліпому. Просто він сам по собі мовчазний і закритий, тому й не наважувався зізнатися, – усміхаюсь.

Подруга квапливо киває, а потім прикладає пальці до губ і заплющує очі. Це почуття мені знайоме...

– Може, пора вже зізнатись їй, Білецький?! – раптом долинають уривки чоловічих голосів.

Я обертаюся й бачу, як Валентин Архіпов, Рома Біляєв і Макар Білецький сперечаються дедалі гучніше. Якби не Залізнов, який втрутився, вони, мабуть, одразу б побилися. Ми з Діною переглядаємось і поспішаємо до епіцентру скандалу.

Я підходжу до Макара й ледве торкаюся його стисненого кулака, як він різко відсмикує руку, наче обпікся. Не розумію причини, і на мить його погляд здається мені порожнім і відчуженим, поки я не кліпаю кілька разів, помічаючи в ньому звичне тепло.