12. Квіти під колір волосся

МАША

Видихнувши й поставивши чашку на поверхню кухонного гарнітура, втомлена цокаю у передпокій. Без оптимізму тицяю на кнопку панелі домофона й сухо кидаю:

— Слухаю?

— Доброго вечора! Служба доставки «Флора-Експрес», — лунає з динаміка красивий, бадьорий чоловічий голос. — Марія Остапів? Для вас доставка. Відчиніть, будь ласка, хвіртку.

— Доставка? — я здивовано зводжу брови. — Ви, мабуть, щось переплутали. Я нічого не замовляла.

— Ніякої помилки, адреса й ім’я вказані чітко, — запевняє кур’єр. — Вони ж ваші, чи не так?! Тож відчиняйте, будь ласка, бо букет дуже великий, мені важко його тримати.

Я з повним нерозумінням тицяю кнопку та, відкривши хвіртку, перезирнулася з Поліною, яка вже визирнула з вітальні й зацікавлено, великими очима дивиться на мене.

Ми виходимо на сходи й завмираємо обидві. Біля нашого паркану стояв хлопець у фірмовій кепці, але самого хлопця майже не видно. Він тримає в руках просто велетенський, неймовірно пишний букет. І це не банальні червоні троянди, а розкішна, нереально красива композиція зі свіжих гортензій, півонієподібних троянд та рідкісних квітучих гілок ніжно-персикових і глибоких бордових відтінків. І запах від цього букета розлився на весь двір — глибокий, солодкий і свіжий.

— Ого-о-о... — тільки й видихнула Поліна, сплеснувши в долоні. — Оце так віник, я розумію.

У мене шок. Віник справді розкішний, але хто його прислав? І головне — навіщо?

Кур’єр підіймається сходами, трохи відсапуючись, і обережно передає цю квіткову вежу мені в руки. Вона реально важка. З легкою вечірньою росою та п’янким ароматом.

— Розпишіться, будь ласка, ось тут, — хлопець простягає мені планшетку з аркушем.

— Зачекайте, — я все ще намагалася опанувати здивування, розглядаючи це квіткове диво. І ніяк не можу навіть подумати, хто б міг прислати мені таку красу. — А від кого хоч квіти? Там є записка чи ім’я замовника? — не втримавшись, цікавлюся.

Кур’єр посміхається, і коли я, поставивши букет у вітальні, ставлю автограф, він ховає планшетку за спину й знизує плечима:

— Замовник побажав залишитися анонімним. Сказав тільки передати вам, що цей букет дуже личить під ваш новий колір волосся. Гарного вам вечора!

Кур’єр, розвернувшись, швидким кроком спускається зі сходів і за кілька хвилин зникає за хвірткою. Залишаюся стояти заціпеніло на сходах. Оглядаюся на букет, і в голові проноситься щойно сказана кур’єром фраза.

«Личить під ваш новий колір волосся...»

Я затамовую подих. Серце раптом робить прискорений поштовх, і мене наче жаром обдало.

Повільно повертаю голову в бік сусіднього будинку. З моїх сходів чудово видно двоповерховий котедж Канцера. На другому поверсі, просто біля панорамного вікна, я побачила чоловічий силует. У сутінках я не бачу його обличчя, але чітко відчуваю його темний, уважний і трохи нахабний погляд. Нервово ковтаю. Бо якби ж я знала, що таку підлість зробив Канцер, я б відмовилася від цього букета.

— Маш... — тихо, майже пошепки кличе мене Поліна, смикаючи за руку. — Це що?.. Маш, ти хоч знаєш, хто прислав тобі ці квіти?!

Я мовчу, відчуваючи, як до щік припливає гаряча хвиля. Обіймаю Поліну, бо почуваюся паршиво. Мені прикро, що я взяла цей букет. Але тепер пізно.

Тепер я прийму цей виклик Канцера гідно. І віддячу йому найближчим часом. Забираю племінницю в будинок. Поправляю квіти у передпокої. І йду, а Поліна розгублено кличе мене.

— Маааш, а квіти?!

— Вони житимуть тут... — відмахуюся, навіть не оглядаючись.

— Але, Маш, вони ж такі красиві...

— Полінко, не вигадуй, — таки зупинившись, оглядаюся. — Я не збираюся совати ці квіти. Хай стоять, — намагаюся, аби моя відповідь була невимушеною. — Ходімо краще влаштуємо собі королівську вечерю.

На це Поліна погоджується миттєво і вже йде поруч, фантазуючи навколо букета та принца, який його прислав. А принц то зовсім і не принц.