11. День перевтілень

МАША

Шопінг із Поліною, яка має характер дорослого прокурора, — це окремий вид екстремальних витівок. Вона вся в батька, тому росте його копією. Але сьогодні таке проведення нашого дозвілля приносить мені абсолютне задоволення.

Першою зупинкою для нас із малою став один із моїх власних салонів краси. Дівчата-майстрині, побачивши мене на порозі в новому образі, з розпущеним рудим волоссям та ще й на підборах, ледь не повипускали з рук інструменти. Реакція була точно такою ж, як у Канцера вранці, що тільки додало мені балів до моєї розхитаної самооцінки. Поки мені робили свіжий, сяючий макіяж і вишуканий манікюр, Поліні облаштували справжнє королівське місце: зробили дитячий марафет, кольорові пасма та легкий спа-догляд для рук. Вона сиділа в кріслі з таким гордим виглядом, ніби вона сама принцеса.

— Маш, глянь, — поважно кличе мене вона, розглядаючи свої рожеві нігтики з блискітками. — Оце я розумію рівень. А то все «подай шпатель», «принеси ґрунтовку». Ми з тобою нарешті згадали, що ми дівчата!

— Тобі вісім, Полю, — усміхнулася я через дзеркало, поки візажист підкреслювала мої очі. — Ти поки що взагалі дівчинка, — нагадую.

— Вік — це просто цифра в свідоцтві про народження, — випалює племінниця з чисто філософським спокоєм. — Головне — внутрішній стан душі та настрій. А мій настрій сьогодні — принцеса на відпочинку.

Сміюся з малої розумниці, а вона лише розгнівано бурчить та повчає мене.

Після салону ми вирушили в найбільший торговий центр. І ось тут почалося справжнє божевілля. Я не просто оновлювала гардероб — я влаштувала повну зачистку минулого. Замість безформних оверсайз-кофт і сірих штанів у наші пакети летіли елегантні сукні, що підкреслюють талію, шовкові блузи, стильні брючні костюми, мереживна білизна й, звісно ж, взуття. Багато взуття. Підбори різної висоти, стильні туфлі, вишукані високі чоботи.

Поліна працює краще за будь-якого особистого стиліста. Вона крутиться біля примірочних, критично оглядає кожен мій вихід і виносить вердикти без жодного жалю.

— Ні, Маш, цей сірий светр навіть не міряй, — суворо наказує вона, викидаючи з моїх рук м’яку кофту. — Ти в ньому знову будеш схожа на мішок із картоплею. А нам треба, аби ти підкорила весь світ, аби тобою захоплювалися, а не шкодували, — рубає безжально мала, мотивуючи мене.

— Ох, Поліно, — лише важко зітхаю я. — Окрім краси, я ще маю почуватися зручно в одязі, — пояснюю я, виходячи з примірочної в смарагдовій сукні на запах.

Поліна замружується, оцінювальним поглядом експерта з моди проходиться по мені, а тоді схвально кидає:

— О. Оце воно. У цій сукні ти виглядаєш так, ніби володієш усім цим містом. Купуємо її, і це навіть не обговорюється. Сподіваюся, коли цей Олег тебе побачить в цьому образі, то в нього не тільки щелепа впаде, а й чашка вилетить з рук.

На позитиві та з жартами ми почали завершувати наш шопінг. Не можу не відзначити, що моя племінниця дуже прониклива.

Після шопінгу ми завітали до СПА-комплексу. Дві години масажу, гідромасажних ванн та ароматерапії остаточно змили з мене залишки нічної втоми та піврічної рутини. Я почувалася так, ніби скинула не просто старий одяг, а цілий панцир із постійних турбот, ремонтів та нескінченної роботи.

Завершальним акордом нашого позитивного дозвілля стала затишна кондитерська в центрі міста. Поліна намилилася на величезну порцію полуничного торта з гарячим шоколадом, а я повільно смакую ніжне тістечко з легким білковим кремом й допиваю свою каву, спостерігаючи за щасливим обличчям племінниці.

— Ну що, Маш? — витираючи серветкою шоколад із щоки, з викликом дивиться на мене мала. — Наш день Перевтілень вдався?

— Вдався на всі сто відсотків, Полю, — щиро відповідаю я, відчуваючи дивовижну легкість у тілі. — Я вже й забула, як це — просто жити й отримувати задоволення від кожної миті.

— От і добре. Тепер головне — не повертатися до тих ремонтів самим, — суворо нагадує мала.

Я лиш потай сміюся. Далі ми поїхали провідати мого брата з дружиною та їхню трійню. Де Поліна одразу ж розповіла про наші перевтілення. Мама Поліни жартома насварила нас за манікюр малої та рожеві пасма. Ми погралися з трійнятами, Максимом, Власом та Юстином і покинули будинок мого брата та рідний дім племінниці.

Я трішки допомагаю Кірі, забираючи малу, адже їй надто важко з трійнятами навіть при тім, що є няні. А Поліна гіперактивна, і мені бути з нею — одне задоволення.

Додому ми поверталися вже під вечір, але перед виїздом з міста купили собі здоровенний букет квітів. Тож день справді вдався.

Коли ми виїхали в двір, сонце повільно сідало за горизонт, зафарбовуючи небо в ніжні рожево-помаранчеві кольори. Виходячи з машини, я мимоволі кинула погляд на подвір’я Канцера. Його металева брама зачинена, мотоцикла не чутно, але у вікнах уже горить світло.

«Цікаво, що ти там надумав, Канцер?» — промайнула в голові коротка думка, але я швидко проганяю її геть.

Поліна не змовкає, витягуючи мене з роздумів, і ми починаємо розвантажувати машину. В кілька ходів затягнули до вітальні цілу гору брендових пакетів та коробок із взуттям. У вітальні утворився бардак, але це приємна безладність.

Племінниця, зітхнувши, одразу вмощується на дивані, втомлена, але неймовірно задоволена, вона ввімкнула мультики. Я ж пішла на кухню, щоб налити собі склянкою холодної води, поставити квіти у воду та зняти підбори, які за день усе ж дещо нагадують про себе.

І саме в цей момент рознісся різкий дзвінок домофона. Я завмираю зі склянкою в руці. Чую, як Поліна теж притихла, вимкнувши звук у телевізорі.

Хто б це міг бути? Наш квартал майже глухий, гостей ми не чекаємо, а компанія з ремонту має зателефонувати лише завтра вранці. Тепер цікаво, хто б міг нас потурбувати так пізно.