8. Ранкова зустріч

МАША

Через годину ми з Поліною вже одягнені й повністю готові до виходу.

Я стою перед великим дзеркалом, підкреслюючи останні штрихи свого нового образу. Свіже, яскраве руде волосся лягає м’якими, шовковистими хвилями на плечі, підкреслюючи природний колір очей та розправлену поставу. Легкий макіяж вигідно підкреслив мою природну красу.

На мені обтислі темні джинси, які ідеально підкреслюють фігуру, базовий білий топ і елегантний шкіряний тренч. А замість старого взуття — стильні високі шкіряні чоботи на невеликих, але виразних підборах. Змінюю робочі домашні окуляри на окуляри у витонченій оправі. І саме вони завершують картинку. Дивлюся на себе в дзеркало й задоволена собою. Нічого зайвого, на мене дивиться впевнена у собі, доглянута й приваблива красуня, яка чітко знає собі ціну. І зовсім ніяка не бабця.

— Оце так-так, — протягує Поліна, виходячи з кімнати у своєму найкращому джинсовому комбінезоні. — Маш, якщо ти в такому вигляді підеш виносити ті мішки зі сміттям, дядечки-комунальники знепритомніють від твоєї краси.

Дивлюся на свою мега кмітливу племінницю у дзеркалі й дивуюся її всебічній розвиненості.

— Дядечки-комунальники почекають до вечора, — посміхаюся я, хапаючи з тумбочки сумочку й ключі від машини. — Зараз у нас за планом підкорення світу. Ну або принаймні якогось торгового центру з бутіками.

— Ну то поїхали вже підкоряти світ, — з нетерпінням просить племінниця.

Знову посміхаюся, і ми удвох виходимо на вулицю. Вересневе ранішнє сонце приємно гріє, а свіже повітря бадьорить краще за будь-яку каву. Ми пройшли через двір, наближаючись до своєї новенької спортивної машини, яку я тримала лише для особливих випадків, але сьогодні вже встигла вигнати з гаража.

— Ого, це ми сьогодні поїдемо на твоїй новій машині, а не на тій розвалюсі? — з квадратними очима допитується, зупинившись, мала.

— Від сьогодні ми будемо їздити виключно на цій машині, малеча. Тож годі стояти, пакуйся.

Мала тішиться, ми підходимо до авто, я сідаю за кермо й на адреналіні виїжджаю з двору.

Але на мене чекає розчарування, бо ворота час від часу закушує, і вони самі не зачиняються. Сьогодні дива не сталося. Я змушена вийти з машини, аби смикнути їх.

Але цієї ж миті масивна металева брама сусіда зі скрипом прочинилася. І звідти повільно, з недбалою грацією витягується сам господар. Олег одягнений у темні джинси, чорну футболку, яка щільно обтягнула рельєфні плечі. В руках чоловіка чашка з кавою, що неабияк здивувало мене.

Він, зробивши ковток напою, завмирає, прикипівши поглядом до мене.

Його темні очі розширюються, а безтурботний вираз обличчя за мить повністю змінився та став надто серйозним. Він відверто сканує мене та неймовірно пильним поглядом проходиться по мені від моїх підборів, по стегнах, зупинившись на талії. А потім нарешті втуплюється в моє обличчя та вогняно-руде волосся. У руках Канцера чашка солідно похилилася, і кава ледь не виплеснулася йому на пальці.

У цю мить я відчула, як по спині пробіг солодкий, переможний вогник тріумфу. Шолом з його рук не впав, але щелепа відвисла остаточно.

Утім, Канцер швидко повернув собі самоконтроль. Його губи розтягнулися в уже знайомій нахабній посмішці, хоча у глибині його очей спалахнуло щось небезпечно-гаряче.

— Ого, — лунає його низький, злегка хрипкий баритон на всю порожню вулицю. — Доброго ранку, Машо. Це чия машинка? Невже кавалер за тобою приїхав? Чи може ти вирішила помститися мені? Взяла її в найм?!

У мені миттєво піднялася хвиля сарказму, але я роблю свою справу, штовхаю ворота. І коли ворота їдуть, злегка нахиляю голову й дарую своєму ненависному сусіду найхолоднішу свою посмішку, на яку тільки здатна.

— Доброго ранку, Канцер, — витискаю кожне слово. — Авто моє. Я, на щастя, здатна забезпечити себе сама. На відміну від твоєї рожевої чаплі. Я просто повертаюся до свого звичного способу життя. Бо бачу, нормальним людям поруч із такими королями, як ти, не місце.

Олег припідняв брову, невдоволено примружившись:

— Чапля, кажеш? А ти, я дивлюся, язичок зранку вже підгострила. Але мушу визнати... Рудий тобі личить значно більше, ніж балахон, у якому ти приходила до мене вночі.

Лють закипає в мені за секунду. Цей нахаба, схоже, вирішив мені зіпсувати ще й ранок. Видно, замало того, що зіпсував мені ніч.